Самому бридко чути це слово «альфонс», але саме так мене називають в її оточенні – рідні та друзі.
А мене насправді аж верне від її грошей та бізнесу, але нічого не можу змінити, бо цей бізнес вона успадкувала від батьків і ніколи його не покине. Я її намагаюся підтримувати, звичайно, але що б я не робив – залишаюся «альфонсом» в очах інших…
Ми познайомилися в ресторані, де я працював офіціантом і обслуговував її столик. Того вечора намагався бути дуже чемним, тактовним, уважним, бо бачив, що переді мною справжня леді. Як потім кохана зізналася, їй сподобалося, що про неї турбуються, дбають. Як не дивно, але після смерті батьків вона ні від кого більше не відчувала такого ставлення. Усім потрібні були лише її гроші. А того вечора вона відчула себе потрібною. Після вечері вона залишила щедрі чайові та візитку і просила їй передзвонити. Я довго не наважувався зателефонувати, розумів, що я їй не рівня. Але через тиждень вона знову прийшла у наш ресторан і попросила адміністратора, щоб саме я обслуговував її столик. Того вечора ми познайомилися ближче, але я, звичайно, тримав дистанцію та приховував свої почуття, бо розумів, що закохуюся.
З тих пір Ауріка вечеряла у нас мало не щодня. Коли я був не на зміні, то вона запрошувала мене за свій столик і ми годинами спілкувалися. Мені було за честь подбати про її комфорт – прикрити плечі ковдрою на веранді, зігріти її долоні, але нічого зайвого собі не дозволяв. Так ми почали бачитися частіше, нам було добре вдвох. У спілкуванні вона ніколи не була гордовитою, навпаки, дозволяла мені бути головним у наших стосунках. А я нею від душі опікувався, як маленькою принцесою!
Через декілька місяців настав той момент, коли вона покликала мене жити разом. Я пропонував наймати квартиру, але кохана вмовила переїхати до неї. У її великому будинку було багато кімнат, меблів, але не було затишку. Я намагався зробити так, щоб тут стало тепло, щоб Ауріка хотіла повертатися додому, щоб могла розслабитися після важкого робочого дня. Щовечора готував страви, які вона любить, дбав про романтичну атмосферу. Кохана прокидалася о 6-й ранку, а я вже сніданок їй приготував. Забирав її з офісу на обід. Робив їй приємні сюрпризи. Я бачив, що Ауріка щаслива, і більшої винагороди мені не треба!
Та якось вона влаштувала вдома вечірку і покликала друзів та колег. Увесь вечір я ловив насмішки, її гості до мене ставилися як до прислуги. Мені, звичайно, було це неприємно. Коли усі розійшлися, вирішив поговорити з коханою. Запропонував навіть розійтися, аби вона знайшла собі пару серед таких же бізнесменів. Вона відповіла, що жоден крутий бізнесмен не може дати їй стільки любові та турботи, скільки я даю, і попросила не звертати уваги на косі погляди з її оточення, бо думка тих людей для неї неважлива. Але для мене більше несила бути альфонсом. Взяв кредит у банку і відкрив свою кав’ярню. Та ця справа займає багато часу, і Ауріка злиться, що я став менше приділяти їй уваги. Розумію, що доведеться вибирати – або кохана людина, але статус альфонса, або власна справа, але без Ауріки.
Чи, можливо, є третій варіант, який я не бачу? Що підкажете? Буду радий за будь-яку пораду!
Влад Воля
