З тих пір старша сестра виконувала роль обох батьків. Їй рано довелося подорослішати, пережити багато труднощів. Саме через постійні хвилювання та стреси Олеся й захво­ріла…. У 25 у неї діагностували цукровий діабет. Без інсуліну з тих пір вона й дня не може прожити.

Сестра допомогла мені вступити в університет. Там я познайомилася зі своїм чоловіком. Ми одружилися. Тепер у нас троє прекрасних діток. А от у Лесі з особистим не складається… Зараз їй уже за сорок, а вона досі одинока – ні чоловіка, ні дітей. Моїх діток, своїх племінників, вона любить як рідних – балує їх, заціловує. Але коли ми йдемо, вона не стримує сліз.

Якось за чаєм Олеся попросила мене народити їй дитину… Для мене це був шок… Виявляється, сестра уже всі можливі варіанти вивчила. На ЕКО їй не можна за станом здоров’я, та й народжувати лікарі не радять з її хворобою. Думала про усиновлення, але новонароджену дитину узяти практично нереально, а старшу вона боїться, що не зможе полюбити і тоді буде ще більше мучитися…

– Сестричко, ти мій єдиний шанс бути щасливою. Тобі Бог дав сили і здоров’я народжувати гарних діток, он які у тебе чудові доньки і синочок. Найняти сурогатну маму – дуже дорого, а ти ж з мене гроші не візьмеш?! А на процедуру запліднення мені вистачить моїх збережень. Тобі ця дитина буде рідною кровинкою, ти її будеш любити як свою і зможеш забрати до себе, коли я помру… А мені недовго жити з моїми болячками, я знаю, — плаче Олеся.

Обіцяла їй подумати і обговорити усе з чоловіком, хоча у самої серце розривається, бо, звичайно, дуже хочу, щоб старша сестра, якій я зобов’язана життям, була щасливою. Але народити і віддати – не знаю, чи зможу.

Знаю, що я не перша у такій ситуації. Читала в Інтернеті, що навіть матері для своїх хворих доньок народжують. Але одна справа чужі історії, а тут сама стою на роздоріжжі.

Що робити? Порадьте, люди добрі! Чоловік прийме будь-яке моє рішення, він ніколи не ставав між мною і сестрою. Каже: «Це ваші стосунки, я не маю права втручатися», – і переклав на мене усю відповідальність у цьому питанні. Ось я й шукаю підтримки. Була уже у священника, він не благословляє на такий крок, бо це суперечить Божим уставам дітонародження, Церква взагалі проти ЕКО… Вилляла душу психологу, вона, навпаки, мотивує допомогти сестрі, пояснює, що цю дитину потрібно сприймати як свою четверту, так буде легше виносити. А віддати потім Олесі, як би я залишила дитину няні. Я зможу її часто бачити, няньчити. Це все, можливо, й так, але як тільки уявляю таку ситуацію, починаю плакати… Де знайти правильне рішення? Підкажіть!

Наталя Покрова