Хай між нами, як є, залишаються відстані й час,
Хай шукають слова необхідного сенсу і змісту.
Десь під сонцем на двох тільки клаптик зеленого місця,
Хоч який-не який, навіть мізерний – все-таки шанс..

Буде світло й печаль, будуть люди і їх балачки.
Бо хіба всім накажеш узяти і замовчати?!
Треба просто забути, не думати, врешті,
усім їм прощати…
Світ сьогодні жорстокий, і відчай доволі гіркий.

Все колись перейде, ніби сон найсолодший, мине.
Тільки пам’ять не втомиться згадками пульсувати.
Та якщо випадково захочеться з тиші озватись,
На дорогах земних ти ще зможеш зустріти мене.

Ірина Федорчук