Але мало хто знає, що його герої – отамани «Холодного яру», через зраду, були ув’язнені в Лук‘янівську тюрму. Але і там вчинили повстання. Про останні миті їхнього героїчного життя далі:

… 9 лютого о 8:30 в камері №1 Лук’янівської в’язниці м. Києва, де утримувалися засуджені до розстрілу козаки-холодноярці, під час роздачі вранішнього окропу арештанти заволоділи револьвером охоронця і, проникнувши з камери до коридору, а звідти до канцелярії тюрми, захопили 14 рушниць і набої до них…
Майже чотири години серед Києва точився бій.
Коли безвихідь стало очевидною, отамани стали прощатися.

– Загородній! – звернувся до товариша Чорноти. – У тебе револьвер?.. Ставай проти мене, я собі теж у револьвері залишив…

“Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них – інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.

– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!

Шістнадцять тіл впало на підлогу”.

Під час повстання у Лук’янівській в’язниці загинуло 38 чоловік.

Згадаємо їхні імена:
– отамани Холодного Яру і Чорного лісу Ларіон Загородній,

– Мефодій Голик-Залізняк,

– Юрій Дроботковський (він же Чорнота),

– Денис Гупало,

– Сергій Захаров,

– отаман Київщини Гайовий (він же Іван Грисюк із с. Дорогинки Фастівського р-ну),

– його помічник Михайло Куценко, старшина Армії УНР,

– “найвідданіший козак” Гайового Григорій Олійник,

– командир 2-го Синього полку 1-ї Синьої дивізії Кость Здобудь-Воля з Кубані,

– козак-холодноярець Олексій Добровольський,

– козак-холодноярець Корній Черкас,

– Іван Ляшенко, підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка) з Криворіжжя,

– сотник корпусу Січових стрільців Армії УНР Микола Опока з Галичини,

– сотник корпусу Січових стрільців Армії УНР Михайло Турок з Галичини.

Ларіон Загородній (Кіровоградщина) головний отаман Холодного Яру в 1922 р. (16.03.1897 – 09.02.1923)
Іван Грисюк “Гайовий” (Київщина)

Честь, Шана і Вічна пам’ять на всі покоління українців…

… 9 лютого о 8:30 в камері №1 Лук’янівської в’язниці м. Києва, де утримувалися засуджені до розстрілу козаки-холодноярці, під час роздачі вранішнього окропу арештанти заволоділи револьвером охоронця і, проникнувши з камери до коридору, а звідти до канцелярії тюрми, захопили 14 рушниць і набої до них…
Майже чотири години серед Києва точився бій.
Коли безвихідь стало очевидною, отамани стали прощатися.

– Загородній! – звернувся до товариша Чорнота. – У тебе револьвер?.. Ставай проти мене, я собі теж у револьвері залишив…

“Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них – інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.

– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!

Шістнадцять тіл впало на підлогу”.

Під час повстання у Лук’янівській в’язниці загинуло 38 чоловік.
Вічна пам’ять героям! Які лише тепер виходять із забуття!
Бо досі в Україні шанували не повстанців за незалежність України, а їхніх і народу катів! І га їхню честь називали вулиці та ставили пам’ятники історичним «сифілітикам» і «наркоманам – морфістам», які в крові більшовицького терору задушили сто років тому українську незалежність.

Тетяна Квасюк