Цю історію розповідають у всьому районі замість серіалу. Імен не називаю, бо головні герої її — люди, відомі не лише в нашому селі. Бо мати чоловіка — секретар сільської ради.
Жінка сувора, справедлива. Її навіть сільський голова побоювався і ухвалював рішення тільки тоді, коли послухає її думку.
Та цього року навесні сталося нечуване — Леся Вікторівна вперше не прийшла на сесію. Подумали — може захворіла на коронавірус. Але ні! Вона ходила темна, наче тінь.
Причину її поганого
настрою невдовзі дізналися: її єдиний син Артем покинув дружину з маленьким сином і пішов до іншої. Що ж, Леся Вікторівна спочатку не дуже була задоволена, що у невістки їй дісталася Оксана, звичайна сільська дівчина. Бо ж свого Артема вона вивчила у медуніверситеті, він став добрим лікарем і мав гарну репутацію у районній лікарні. Та любов, нічого не вдієш. Тим більше, що Артем наполіг на своєму. Молодята в’їхали у новий просторий будинок, котрий збудувала синові мати. Невдовзі онук народився, і бабуся мліла від щастя. Аж раптом — Артем заявив, що покохав іншу! Сувора бабуся була невблаганна.
– Роби як знаєш, але Оксана з сином житимуть в нашому будинку. Ти ще молодий, заробиш на своє житло. Я виховувала тебе сама. Але не допущу, щоб така сама доля спіткала мого онука.
Артем не повірив власним вухам! Адже мати недолюблювала невістку, а тут раптом така переміна! Та й село наче підпалили: секретар сільради віддала будинок бідній невістці, а сина вигнала з дому!
Ось так і живе Оксана з дитиною у просторому будинку. А рідний син секретаря сільської ради тепер винаймає квартиру у райцентрі зі своєю коханою. З невісткою стосунки налагодилися, а онук став її єдиною радістю. Найбільше шкодує, що виховала сина, який хотів викинути на вулицю свою дружину із дитиною. Поплакала трохи і дала собі слово, що виховає свого онука так, щоб не було за нього соромно.
Марина Гнатюк
Какое? А до чого тут Росія.