– Вчора зупинилося серце Володимира Климчука. У першій половині дня спілкувався по телефону з його дружиною. Елла Людвигівна говорила, що температура у чоловіка нормалізувалася, сатурація підвищилася, у стаціонарі продовжують лікувати двобічне запалення легень. Під вечір дзвінок від Михайла Каменюка: “Клим помер…”
Гортаю сторінки двох його книг – “Від чого співає і плаче редакторське серце” і “Четверта кров”.
-Мені подобається це змагання з плином часу: хто швидший? – читаю в одгній з них. – Можливо, темперамент такий… Я прикипів до журналістики серрцем… Не мислю себе без своєї роботи. Інколи мені навіть сниться газета. Завтрашня. Вона ще й не зверстана, а я її бачу – уві сні. Комусь сниться жінка, а мені – ВОНА, теж вродлива, теж з характером…
А потім ще рядки:
– Цю книжку я написав для онука Альона і для моїх правнуків, щоб він і вони не забували українську мову і час від часу, перечитуючи її, згадували діда і ту країну, в якій він народився і прожив разом з її людьми своє життя.
Щирі співчуття дружині Еллі Людвигівні, доньці Аліні, рідним, друзям нашого Колеги.
Прикипів до журналістики… Треба було бачити Климчука в роботі, щоб зрозуміти ці слова.Земля Тобі пухом, Володимире Вікторовичу…
Валентина Лісова
