До редакції «33-го» надійшов лист від козятинчанки Надії. Жінка поділилась своєю історією та просила, щоб ми опублікували її сповідь.
– Моя історія бере початки ще у 2002 році. Коли я народила свою донечку та обрала куму серед найкращих подруг. Свєту я знала з дитинства. Вона завжди відрізнялась від інших своєю красою та розумом. Була поруч у найважчих ситуаціях. Чоловік наполіг, щоб її обрали за куму. І з тих пір вона була поруч десять років…
Дітей в неї не було, тож я вважала її своєю сестрою. І донечці говорила, що це твоя друга мама. Нічого не викликало підозр, але через декілька років вона завагітніла. Про батька свого синочка навіть говорити не хотіла — казала, що родить для себе. Хто б міг подумати, що згодом стануть відомими такі шокуючі факти..
Ми з чоловіком жили не бідно, бо батько допоміг відкрити бізнес — продуктовий магазин та купив великий будинок.
Наша донечка займалась танцями, тому ми часто їздили на змагання у різні міста України. Якось ми повернулись завчасно з турніру. І спершу пішли до хрещеної, щоб похвалитись перемогою. Звісно, попереджувати її не стали. Але коли донечка зайшла першою в квартиру, то вибігла зі слізьми на очах.. Я швидко пішла за нею. І побачила свого чоловіка в ліжку рідної куми. Він навіть нічого не пояснював, сказав, що я мала бути до цього готовою. Бо в мене ж «ні кожі, ні рожі, окрім татових грошей»..
Це було немов кілок у серце.. Декілька днів він взагалі не приходив додому, але потім з`явився та сказав, що хоче домовитись.
Запропонував все забути і жити, як жили раніше. Бо, окрім «любові», у нас є ще дитина та бізнес. Зізнався, що синок куми також від нього…
Я погодилась. Але в перший вечір перемир`я додала отрути у чай. Не знаю, що на мене найшло. Але совість не мучила. Він почав задихатись, а з рота лилась біла піна. І лише в останні моменти, коли губи вже синіли, я викликала “швидку”… Признатись, до останнього сподівалась, що лікарі не встигнуть доїхати. Але ні – його врятували. Лише в реанімації я зрозуміла, що накоїла. Його життя було на межі життя і смерті… Згодом він одужав, але в нього були майже щоденні епілептичні напади. Він втрачав координацію рухів та не міг нормально говорити – ось такі наслідки моєї розплати. Тепер він інвалід. Постійно сидить дома та знаходиться під наглядом лікарів. Бізнес та керування справами довелось мені взяти на себе. Кума виїхала жити в місто, бо хворий коханець їй тепер явно не потрібен. Та і я його вигнати не можу, бо йому немає куди податись…
Тепер все життя доглядатиму за чоловіком, якому жорстоко помстилась за зраду.
Марина Романова
