«Я з багатодітної родини колгоспників, виросла із шістьома сестрами та братом. Школу я закінчила із золотою медаллю. Вийшла заміж, народила сина, стала проживати у Києві. Половину життя присвятила себе дітям – спочатку працювала вихователькою, тоді директором дитячого садочку, а потім очолила і школу-сад. В мені завжди було багато енергії та жаги до знань, – каже Ганна Скомороха. – Справа в тому, що моя бабуся лікувала людей травами, молитвами, приймали пологи. Мама цього не перейняла, лише тітка. І мені весь час подобалось бути з ними, захоплено слухати їх розповіді. І вже у зрілому віці я пішла на курси фітотерапевтів, далі були енерготерапія та курси масажу, щоб мати можливість допомогти своїм близьким. У 69 років я закінчила з відзнакою університет фізкультури – кафедру реабілітації. Невдовзі освоїла краніотерапію та остеопатію у Київському інституті психології та тілесної терапії. Завдяки своїм знанням я вилікувала гіпертонію. А нещодавно стала допомагати й іншим людям стати на ноги».
Свого майбутнього чоловіка Ганна Скомороха зустріла півроку тому. Микола Лахман із Трудолюбівки. Закінчив вінницький технікум , потім Київський будівельний інститут. Свою трудову діяльність розпочинав з простого робочого на будівництві, потім став майстром-прорабом. Микола Іванович має 60 років трудового стажу , хоча працює і нині, забезпечуючи якісною доочищеною питною водою дитячі садочки та населення Київської, Полтавської, Миколаївської та Івано Франківської областей.
– Микола прийшов до мене на лікування – турбував біль у ногах. А все через артроз. Звісно, проводячи стільки часу, ми багато спілкувались. І з’ясувалось, що обоє з різницею у місяць в 2015 році втратили наших половинок. А перед цим померла і єдина донька Миколи. Мені стало шкода його, адже залишився одиноким на цілому світі. Наші струни душі торкнулись одна одної. Освідчився мені коханий 1 січня 2021 року перед старовинними іконами . Чоловік захотів саме на Вінниччині розписатись, аби бути якомога ближче до своєї батьківщини. Захотілось нам усамітнитись серед природи, бо ми люди із села, й це нам дуже важливо та трепетно. У Краснопілсьькій ОТГ нас гарно зустріли, зворушливо було до сліз. Я дуже вдячна голові та її колегам.
На офіційну церемонію наречена одягнула вечірню сукню, її обранець –костюм.
«Ви ж розумієте, душа людини інколи не старіє. Ми ж такі самі як і ті, хто молоді., – каже новоспечена дружина. – У нашій родині всі рівні, панує повага та розуміння. І головне –кохання. Щодо медового місяця, то через карантин поки нікуди не плануємо. Як тільки стане легше, помандруємо на Закарпаття. А зараз добудовуємо під Києвом Мережу самооздоровчих послуг «Сім істин здоров’я» , аби вже разом займатись доброю справою – рятувати людей. Наше гасло «вся сила людини у самій людині».
Віталіна Володимирова
