За її пропозицією наприкінці лютого 1909 року Соціалістична партія Америки провела в Нью-Йорку “Національний жіночий день”. За рік до цього також у Нью-Йорку близько 15 000 жінок пройшли маршем, вимагаючи коротшого робочого дня, кращої оплати праці та права голосу. У наступні роки в США продовжували відзначати Національний жіночий день в останню неділю лютого. Рух поширився на країни Європи, проте там відзначення жіночого дня не мало єдиної дати.
У 1911-му в Австро-Угорщині, Данії, Швейцарії, Німеччині понад мільйон людей взяли участь у відзначенні жіночого дня 19 березня. Під час демонстрацій жінки вимагали права голосу та дозволу займати державні посади, протестували проти дискримінації за ознакою статі у сфері зайнятості. Саме 8 березня Міжнародний жіночий день чи не вперше відзначали в 1914 році в Німеччині та Англії — в обох країнах на підтримку виборчого права жінок.
В СРСР тональність 8 березня змінилася з часом — від емансипації жінок у 1920-х до свята мам, бабусь, “прекрасної половини людства” та весни, починаючи з 1950-х. Так правозахисна основа Міжнародного жіночого дня поступово витіснилася зі свідомості людей у країнах, що входили до Радянського Союзу.
Тереза Сербер (у шлюбі — Малкіель) народилася у єврейській родині у містечку Бар 1874 року. Коли їй було 17, сім’я переїхала до Нью-Йорка. У новому місті дівчина влаштувалася на роботу у швейний цех й почала долучатися до рухів, які відстоювали кращі умови праці для робітників та права жінок. У 1899 році вона вступила до Соціалістичної партії Америки й за 10 років стала однією з її лідерок. Тереза створювала клуби виборчого права та доклала чимало зусиль, щоб підвищувати в людей розуміння того, з якими труднощами мають справу жінки-емігрантки. У 1911 році Тереза Сербер їздила півднем Америки з публічними виступами. Її вразило, що на ці зустрічі не пускали афроамериканців. На одному заході в Міссісіпі Тереза під зливою виступила з промовою для афроамериканських соціалістів, яких не пустили в залу через колір шкіри. Після цього туру вона почала виступати проти сегрегації темношкірого населення США. Останні два десятиліття свого життя присвятила освіті жінок-емігранток.
Валентина Лісова
Щось в лісі здохло величезне – 33-й згадав, що за права людей боролися СОЦІАЛІСТИ а не фашисти.
Бред.
1857 году 8 марта в Нью-Йорке женщины устроили уличную демонстрацию , но были это не текстильщицы, как нам рассказывали на уроках истории, а проститутки. Женщины древнейшей профессии требовали выплатить зарплату матросам, которые воспользовались их услугами, но не имели денег заплатить.
В 1894 году, 8 марта, в Париже проститутки снова провели демонстрацию. На этот раз они требовали признать их права наравне с теми, которые шьют одежду или пекут хлеб, и учредить специальные профсоюзы. Это повторилось и в 1895 году в Чикаго, и в 1896 в Нью-Йорке – незадолго до памятного съезда суфражисток в 1910 году, где и было решено объявить этот день женским и международным, как это предложила Цеткин.