Неможливо повірити, що Івети Ізеївни в мить не стало… Адже відомому педагогу та дружині вчителя-метра Петра Пасіхова було лише 65… У 17-їй школі Вінниці вона працювала майже все своє вчительське життя – 44 роки віддала дітям і стала спеціалістом вищої категорії, мала звання «вчитель-методист»…
– Бей/беги или оцепеней. Нет слов Нет эмоций кроме слез. Моей тёти, человека которого я знаю всю свою жизнь. Просто больше нет на этом свете., – написала у соцмережі Еліна Пасіхова. – Больше всего мне хочется проснутся и понять, что это плохая параллельная реальность. В моем мире я всегда выбираю действие, но в каком гребаном мире мы живем, когда тебя просят не прилетать. А бить некого. Потому что никто не виноват. Просто человека которого ты любишь больше нет. Я не буду говорить какая важная она была для огромного количества людей. Какое количество людей ее любили и ставили в пример. Для какого количества поколений она была связующим звеном. Она была моя семья, чистый эгоизм в этом аспекте. И для меня- это непоправимая потеря. Да, мы не болтали каждый день по телефону. Но ты всегда знаешь, что за твоей спиной есть такие классные, родные любящие люди. И просто нет… И тишина.
– Івета Ізеївна … Вона по – королівськи йшла із піснею по життю. Завжди усміхнена, життєлюбна, по – справжньому щаслива жінка. Її красиві очі випромінювали любов і ніжність. Музика була в її великому, щедрому на добро серці, вона відчувала кожну її нотку всією душею, всім єством і з насолодою цим багатством ділилася з усіма своїми учнями та колегами улюбленої Сімнадцятої, які спрагло ловили, мов цілющі краплі води, кожний акорд, щоб назавжди залишити його у своїм серці. Її лебедина пісня, мов обірвана струна, завмерла на півслові. Її красиве життя, сповнене тривог і сподівань, радості і успіхів, натхнення і добра, злетіло до піднебесся, щоб звідти більше назад не повертатися. Пісня вічна як вічна пам’ять серця. Вона звучатиме в наших серцях …, – поділилась Ольга Нестюк.
– Она была светлой, Она всегда улыбалась, Никто никогда не слышал от неё, что что-то не так, Она всегда переживала за других больше чем за себя, Она помогала делом и словом, Она поддерживала, Она смешно шутила, У неё были свои «фишки»…, – пишуть друзі Івети Воскобойник. – А помните ее часы? Она всегда не знала куда их деть за минуту до выступления, У неё был личный живой пюпитр, У неё все были «любимчиками», Она никогда не ругала, Она умела хранить тайны, Она всегда бегала, Она часто забывала ключи от 11 кабинета, Она всегда тепло и нежно обнимала, Она всегда была рада видеть, Она плакала на каждом Дне Гимназии, потому что это был последний концерт для хористок-выпускниц, За 11 школьных лет она ставала для всех родной, Без неё в школе будет меньше тепла, Она любила всех, И все любили ее. … И будут любить! Знаю ее такой, наверное, как и вы, за это и люблю. Помним и любим… навсегда в наших сердцах. Наша родная душа Физмата, Ивета Изеевна
Нині в 11-му кабінеті фізико-математичної гімназії, де викладала Івета Ізеївна, її пострет та квіти від колег та учнів… Тут стоїть її осиротіле чорне фортепіано.
Вже відомо, що прощання з Іветою Іветою Воскобойник відбудеться в неділю 14 березня о 12.00 в ритуальному центрі «Реквієм» на вулиці Батозькій, 12…
Редакція 33-го каналу щиро співчуває рідним Івети Ізеївни Воскобойник.
Роман Ковальський
