«Так трапилось, що нашу сім’ю, як і багатьох людей, не оминула ця важка хвороба Covid-19. Не встигли ми відійти від хвороби сина, як захворіли ми з чоловіком Чайкою Григорієм Васильовичем. Хвороба стрімко прогресувала і ми були госпіталізовані до Вінницького міського клінічного пологового будинку №1, який на сьогодні є одним із закладів боротьби з Covid-19. Це не лікарня, це дуже затишний дім, в якому панує злагода, розуміння, професіоналізм, доброта і відданість своїй справі. Пацієнти важкі, лежачі, кожне з своїм характером, де в персоналу хватає стільки сили і терпіння до кожного підійти, кожного заспокоїти, підняти, нагодувати, дивитись за кисневою маскою, яку хворі воліють зняти, бо в ній важко дихати. Я була в самому пеклі цієї хвороби, бо чоловік був на апараті «Сіпап» і я бачила як він боровся за життя.

Дуже важливою була моральна і професійна підтримка персоналу, які прожили і перепустили разом з нами цю хворобу через себе, – розповіла Раїса Чайка.

– Як ангели охоронці, лікарі витягали нас з цієї вкрай важкої хвороби подаючи нам надії. Майже весь персонал уже перехворів ковідом і повиходили на роботу знесилені, діляться особистим досвідом, не жаліючи себе, працюють далі. Лікарі -анестезіологи, в яких дуже багато роботи, непокладаючи рук, витягують всіх з цього пекла. Коли роблять обходи, то медики підходять до кожного, беруть за руку і в цих зморених важкою працею очах така доброта, така ніжність і віра в життя, вони радіють за кожного із нас, працюючи не покладаючи сил.

Про життя закладу можна розповідати дуже багато, страшних історій, коли не стає світла чи кисню. Коли кисень вночі в балонах розвантажує сам директор клініки. Одного разу нестало на 10 хвилин кисню (не дай Бог, щоб це ніколи не траплялось в лікарнях (в них і так достатньо стресів і не передбачених обставин) то я хочу виразити слова подяки, професійним діям реаніматологів. Коли вони усі з мокрими чубами, але щасливі з усмішкою на очах після плідної стресової роботи говорять: «Все нормально, всі живі!!!», це потрібно бачити їхні зморені, але щасливі обличчя. Мені завжди дуже важко чути, коли десь говорять, що лікарі складали Клятву Гіппократа і тому завжди вони всі повинні… Так, це правда, але і ми всі на своїх роботах могли б приймати другі клятви і теж дуже добре все виконувати, але чомусь тільки лікарі повинні віддавати всі сили і не жити нормальним життям.

Я дуже прошу, молю, шануйте та моліться за життя лікарів, вони ж йдуть другі після Бога, які рятують нас, не шкодуючи свого життя, віддаючи свої останні сили. Я це кажу не лише від себе, це думка дуже багатьох пацієнтів, які пройшли від важкого стану до повного одужання. Я просто запитувала думку людей, а вони не могли нахвалити обслуговуючий персонал і керівництво клініки. Низький уклін вам, людям в білих халатах. Як говорять пацієнти нашої лікарні: «Ми лежимо як за кордоном». А лежимо вже 25 днів. Дякую, що вислухали.

Бог баче – це чиста правда, це думка десятків пацієнтів, з якими ми пройшли це пекло. Я дякую нашим сім’ям, друзям, всім людям, за молитви та підтримку. Будьте всі здорові, бережіть себе та ваші сім’ї. Дай Боже, щоб цей Covid-19 пройшов як страшний сон».

Віталіна Володимирова