До 17 березня цього року в науковій кар’єрі Уляни Лешко — завідувачки кафедри журна­лістики, реклами та піару Вінницького державного педагогічного університету все було окей… Поки вона не підписалась на участь у міжнародному конкурсі силових університетів із Могилева та Уралу, який вмить став скандалом на всю ос­вітню Україну!

Бо раптом виявилось, що майбутні журналісти Вінницького державного педуніверу разом із могилівською міліцією Білорусі та МВД Росії візьмуть участь у дослідженні історії правоохоронних органів колись «братських країн»… І це на 7-му році війни із Росією та побитих мінським ОМОНом студентів на акціях проти Лукашенка?

Ось так один підпис під «міліцейським» конкурсом із РБ і РФ із сусідами в погонах змусив відому викладачку написати заяву про звільнення з універу… І видалити всі свої наукові праці зі спеціальної «хмари» на ресурсі Google!

Але спершу громадські активісти звернулись до ректорки Вінницького державного педагогічного університету із вимогою пояснити угоду із росіянами і білорусами.

– Наталю Лазаренко, як ви як ректор українського державного вишу можете пояснити співпрацю з російськими і білоруськими університетами МВС?

Це на 7 році війни ви показуєте приклад майбутнім вчителям, як плювати на тисячі загиблих?

Всім цікаво, як Міністерство освіти і науки України може пояснити, як це державний вуз підписує якісь угоди про співпрацю з російським вузом, який підпорядковується МВС Росії, у березні 21-го року? Чи ці угоди взагалі ніхто не читає?

І стався скандал! Бо всі наукові праці, дослідження про вінницькі ЗМІ, інтерв’ю та навіть коментарі у соцмережах завідувачки кафедрою журналістики Уляни Орестівни Лешко одразу стали хітами. Адже всі — від студентів та колег до редакторів і активістів – раптом захотіли дізнатись, хто ж така ця викладачка «журналістики» і «піару», яка пише російською статті для росіян про «маніпулятивні заголовки у вінницьких ЗМІ», про неприпустимість назви і фото про «тітушок» на початку Майдану…

І одразу, як стався цей скандал навколо підпису вінницької викладачки Уляни Лешко під угодою про конкурс із мі­ліцейсь­кими білорусами і по­ліцейськими росіянами, ми звернулись до неї за коментарем. Бо вона ж вчить своїх студентів — майбутніх журналістів – слухати і подавати всі точки зору чи, як мінімум 2-3 сторони в будь-якому публічному конфлікті. На жаль, її слухавка мовчить, і вже є інформація, що Уляна Орестівна сама написала заяву на звільнення із педаго­гічного вузу…(Досі готові вислухати її точку зору, згідно з законодавством про ЗМІ — ред.)

– Скандал із Фейсбуку дійшов до ректорки та Міністерства освіти. І якби пані Лешко не звільнилась після такого з університету, то довелося б нам із фронтовиками йти на зустріч із ректором університету, де все це відбувалось, — заявляють вінницькі волонтери.

– Якби я не перебувала на ковідному лікарняному, то однозначно б особисто говорила з Уляною Орестівною про цю, м’яко кажучи, неприємну ситуацію. Бо угодою і з білорусами, і ро­сіянами її «підставили», а вона «підставила» університет. Мабуть, тому пані Уляна власноруч написала заяву про звільнення і пішла з роботи в нашому вузі. Від себе, як керівник державного університету, хочу додати, що жодних непатріотичних, не проукраїнських угод, заяв чи мате­ріалів у нас не буде. Бо ми – Україна, і виховуємо вчителів, які будуть вчити української майбутні покоління дітей, — пояснила ректорка Наталія Іванівна Лазаренко. — Хоча, ця угода була підписана ще в 2017 році попереднім керівником кафедри. І росіян тоді в ній не було…

І продовжувалась ця співпраця щороку. Як тут появився раптом силовий російський вуз — цікаво, напевно, не лише нам…

Ось які думки висловили нашому журналісту студенти:

– Уляна Орестівна Лешко, як тільки я вступила в університет, мене зразу чогось незлюбила. Бо я була такий собі «боєць за справедливість». І я старалась відстоювати свою правоту… А нас вчила, що українські ЗМІ маніпулюють, у нас нема нормальних газет, каналів, радіо і журналів. Ніхто не дотримується вимог. Всі якісь криві і косі. Але ніколи вона проукраїнською не була. Було таке відчуття — наче головне її завдання «обгадити» Україну і нашу журналістику.

Сама при цьому, наголошую, ніколи не працювала ніде журналістом і уявлення не має, як зняти той сюжет чи написати хронікальну замітку. Хіба по своїх схемах, — розповіла колишня студентка факультету журналістики, а нині кореспондентка Ірина Костишина.

— У неї панувало якесь домінування. Наче вона цариця, а ми холопи якісь чи що. Тільки я і ще декілька людей не бігало. А всі інші — як собачки, аби тільки не накричала і не поставила трійку. А на державних іспитах треба було бачити, що робилося. Кричала на студентів так, що, думала, перепонки у вухах полопають. Слава Богу, випустились ми. З горем навпіл. Я тоді пост написала, всю правду вилила. То вона і заблокувала мене і всіх, хто вподобав той пост чи прокоментував.

Але після того до нас на роботу практиканти ще приходили. То казали, що на заняттях (замість того, щоб викладати) ставили мене у поганий приклад і обговорювали. Уляна Лешко завжди щодо по­літики була слизькою. Починаючи від розповідей, які українські ЗМІ погані, закінчуючи цим конкурсом сєпарським. Коли побачила це, ні крапельки не здивувалася.

Але що найгірше — вона навіть помилки своєї не визнає. Але навіть якщо ти вже так зашкварилась, то, бляха, дай задню, визнай провину свою. Бо всі ж знають, яка зараз ситуація і як працює служба безпеки. Ще посадять на 15 років. Державна зрада. 111 стаття. Невже така важлива тобі та стаття була і той конкурс? Не розумію.

Редакція готова вислухати інші думки та версії.

Роман Ковальський
Віталіна Володимирова