Ось що розповіла читачка Марина з Вінниці на «гарячу лінію» газети.

«Я вийшла заміж десять років тому. Чоловік працював на підприємстві, я – у дитячому садку у Вінниці. Йдучи з роботи одного дня, зустріла жінку, яка й встромила той нещасний буклет, на якому було написано, що братство допоможе вирішити проблеми з алкоголем, наркоманією, залежністю від інших жінок. Показала цю книжечку свекрусі, бо у нас виникла ця проблема. Чоловік  Юра все  частіше приходив додому напідпитку, затримувався незрозуміло де… Тоді  мама й відвела його у те саме «братство».

Через два місяці на горілку він дійсно перестав дивитися. Кожної п’ятниці вранці вставав і йшов на служіння у секту. Перший час я нормально сприймала, а згодом це перейшло допустимі межі. Бо наче вже нас і не існувало. Він почав  продавати усі речі, а гроші віддавав не в сім’ю, а пастору, бо їм не було де проводити заняття.

Спробувала і я туди походити. Там розповідали, що всі члени секти – обрані. Саме вони зможуть очистити землю від всякої нечисті та зрад.  Але ж якою ціною? Поскаржилась батькам на цю залежність, але отримала відповідь: добре, що не п’є. Юра справді став спокійнішим, не пив, на роботу ходив, до мене добре ставився, але мені було неспокійно.

Йшов час. Чоло­вік почав менше з’являтись вдома, приносив якісь свічки, сторонні предмети, ховав їх. Одного вечора сказав, щоб я постелила йому в ін­шій кім­наті, бо не годиться чистим спати біля нечистих. Я тоді розсміялася і сказала, що ти, мовляв, верзеш. А він навіть не відповів. Складалося враження, ніби він під якимось гіпнозом. Я не лише втрачала чоловіка, а й він – адекватність.  Далі спробувала заборонити туди ходити. Кричала і сварилася, навіть у хаті замикала. А він повторював, що пастор знайде його всюди, чи він у підвалі буде, чи на небі. Пішла до психіатра, той сказав прийти з чоловіком. Юра висидів півтори години, вийшов із заспокійливими таблетками і сказав, що лікар душевнохворий, йому потрібна допомога і він має прийти у братство. Я і до священників ходила, і у церкви, а всі казали: рятуй його душу, будь сильна і молися.

Якось вранці повідомила Юрі, що вагітна. Його наче затрусило. Він обернувся до мене і каже: «А в плани Іона це не входило». Це їхній верховний жрець, який їх усіх тримає у тому братстві. Ввечері повернувся додому, я вже сиділа на сумках, хотіла їхати до батьків у село, бо сил більше не було. Юра приніс квіти, його очі були не такі, як завжди, він обняв мене, поцілував, вибачився і пообіцяв, що все буде добре. Звісно, я повірила. Деякий час і справді все налагодилось, і я думала, що все вже позаду. Мене поклали до лікарні, стався викидень, я лежала під крапельницею, а до мене чотири дні ніхто не приходив.

Тоді я зрозуміла, що все повернулося. Приїхала додому, а в хаті вівтар стоїть. Юра лежить, довкола нього свічки, і він голосно читає якісь дивні молитви. Це нагадувало обряд екзорцизму. Тоді він сів біля мене і почав пояснювати, що не приходив до лікарні, бо в нього була ви­ща місія, він мав молитися за душу дитини, яка померла. Сказав, що так захотів Іон і через це сталося таке лихо. Говорив, що чим скоріше я впущу Іона у своє серце, тим швидше він зможе мені допомогти очиститись від усякої скверни. Юра одягнув мені на руки мотузки, сказав, що треба стати перед Іоною на коліна, цілувати рясу і просити, щоби він мене очистив. У голові не вкладалося, що за нісенітницю говорить мій чоловік. Я набралася сміливості і сказала, що вступлю  до них у братство. Бо  хотіла почути й переконатися, що ж там робиться зсередини, щоб краще зрозуміти, як витягувати мого чоловіка звідти.

Наступного дня Юра сказав, що верховний жрець просить від мене пожертву в розмірі 5 тисяч гривень, щоб я прийшла туди. Звісно, я відмовилася. Знову спалахнула сварка, і я сказала, що повертаюся в село. Юра ніяк не відреагував, сказав, що я давно йому не жінка. Братство підготувало для нього якусь верховну жрицю, яка буде народжувати йому лише синів.

Я таки не витримала і поїхала до батьків. Згодом з’ясувалося, що батьківську хату Юра записав на Іона, який за паспортом Іван Петрович, і приїхав він до Вінниці з Росії. І за цей час  у секті чоловік  вже зраджував мене. Від нього завагітніли вже дві  жінки.

Ми розлучилися. Цей урок я запам’ятала на все життя. І коли тепер до моєї квартири приходять, аби поговорити про спасіння грішної душі, я коротко кажу, що братство уже  в мене чоловіка і дитину забрало…

Вікторія Снігур