«Жива легенда» Вінниччини, про якого говорили дуже багато і всяке, заслужений будівельник України та найвідоміший грузин Поділля Володимир Карлович Гігінеішвілі шість років тому раптом зник із свого «Великого будівництва»…
За цей час про Карловича було лише кілька новин в соцмережах, і всі вони із присмаком вина… Бо його вина брали призи на фестивалі у Вінниці та по всій країні. А «Винний Дім Гігінеішвілі» нині засвітився в 10-ці кращих крафтових виробників України… Пошуки знаменитого будівельника з Вінниці привели наших журналістів під Калинівку, де нині Володимир Карлович перекваліфікувався на одного із кращих у країні виноробів.
– Володимире Карловичу, як так вийшло, що у вас грузинське прізвище Гігінеішвілі та слов’янське ім’я?
– Коли я народився 73 роки тому в Грузії, то мене назвали Ладо… Але коли у віці 5 років ми переїхали в Україну, то грузинське Ладо переросло в український відповідник цього імені — Володимир. Моя мама із Вороновиці, а я за ці 68 років життя тут, мабуть, вже більше українець, ніж грузин… Звісно, що я знаю мову і дотримуюсь традицій свого народу.
– То і наречену для сина Карло вибирали з Грузії, так як інші, домовившись із батьками, які вам підходять по бізнесу і світогляду?
– Ні, що ви, я не обирав… Він сам приїхав із Америки, де тоді навчався, і зробив пропозицію своїй коханій Юлії… І там, у США, народився продовжувач нашого роду – внук Вадим.
Так само я свою дружину в Грузії зустрів, у неї закохався і повів за руку до вінця. Тому у нас дуже сучасна україно-грузинсько-американська велика родина. Донька моя нині живе у США. Вона вийшла за італійця.
– У Вас є герб родинний? Відкрийте його секрет.
– Він простий – тут лише три літери Г, В і К — по перших літерах Гігінеішвілі Володимир Карлович. Відповідно мій син – Карло Володимирович і внук Вадим Карлович Гігінеішвілі…
– Робити власноруч вино — це ваша грузинська мрія? Прокинувся голос предків?
– Це мрія дитинства! Я до неї йшов усе життя… Вже 6 років, як я відійшов від свого «Великого будівництва» і присвятив вільний час лозі та вину. І за ці роки наші вина вже увійшли в 10-ку кращих крафтових вин України! Скажу чесно, я не женусь за мільйонами пляшок виробленого вина, бо на конвеєрі якість втримати майже неможливо. Тому я маю свій маленький завод у Корделівці за Калинівкою, де на рік ми робимо практично вручну до 30 тонн вина, чи 40 тисяч пляшок…
І визнання для мене і мого досвідченого технолога Зази, який приїхав працювати до мене із Грузії, – це захоплені відгуки грузинів про моє вінницьке крафтове вино… І авторську чачу і чурчхелу — смаколик із горіхів у застиглому виноградному сиропі…. І коли я чую лише слова їхнього захоплення: «Будьмо» і «Не може бути!» — це для мене головна нагорода як винороба. Плюс на початок сезону вина сюди завжди приїздить син Карло із внуком, і ми на трьох робимо перші 100 літрів майбутнього вина роду Гігінеішвілі… Ось фото, де ми троє у виноробних фартухах.
– Кажуть, ви готуєте перше вінницьке шампанське?
– Так, експеримент триває… Ось ця пляшка, яка має здивувати навіть французів. Але справжнє шампанське вимагає часу і терпіння…
У нас був гість із Парижа, який спробував наші вина і чесно сказав: «Це диво робите ви?»
Щоб ви зрозуміли: всі великі виноробні України роблять три сорти вина – для себе, на експорт і «шмурдяк» по 57 гривень за пляшку… Ми ж робимо всі 40 тисяч пляшок і це шампанське для себе…
— Саакашвілі у вашому винному погребі біля цих французьких дубових бочок вже був?
– Ні… Із цим найвідомішим в Україні грузином життя нас не зводило. І політикою я взагалі ніколи не займався, хоча двічі був депутатом обласної ради — один раз від Могилева-Подільського, другий – від Калинівки…
Але найцікавіший епізод із великої політики – це майданчик під винзавод Гігінеішвілі, який з’явився у мене після виборів завдяки Януковичу! Бо мене перед виборами попросили зробити шикарний євроремонт в його вінницькому штабі Партії регіонів та гарантували оплату. Але за ремонт не розрахувались, і довелось через суд забрати у Сергія Татусяка цю забуту і напіврозвалену спортивну базу…
Тут бігали півметрові пацюки, коли ми приїхали на її оглядини. Нині тут завод «Винного Дому Гігінеішвілі», де італійське обладнання і технології за останніми вимогами часу… Бодягу ми не робимо. Все вино, як для себе! А ще десь тисячу пляшок подільських фруктових дистилятів із сливок, яблук, груш та черешні «женемо» щороку для рідні та друзів… І їх не вистачає до нового сезону, бо за щедрим вінницьким столом ллється не лише українська та грузинська пісня…
– Чому ви не виїхали в Америку, як Тетяна Рибак? Друзі вас кликали? І син раптом в Україну із США повернувся.
– Кликали друзі, і шансів виїхати в США було багато, але бажання не було… Адже в 40 років я вже був досить успішною людиною в Україні та Вінниці, очолював крупний колектив, став, як нині кажуть, ТОП-менеджером… І коли приїхав до Америки, то зустрічався переважно із нашими іммігрантами – «напівжуліками» та людьми із не дуже позитивною репутацією, які фактично всі втекли із України до США в пошуках так званої «американської мрії»… І я собі поставив запитання: «А що ти будеш робити поміж них? Це ж все потрібно буде починати із «нуля», із самого початку»? Тому я залишив «відкриття Америки» для своїх дітей — сина та доньки… Карло там навчався і повернувся до України, щоб продовжити мою будівельну справу. А донька вийшла заміж у США за місцевого італійця та купається в своєму щасті.
– Тобто історії про «Кавказьку полонянку» вже стали легендами серед грузинів?
– Я не крав свою дружину, а познайомився з нею у Вінниці, коли вона вступала до медичного інституту. Тому ніяких кунаків, викрадень і викупів між нами не було… Згодом я закінчив Немирівський будівельний технікум та Одеський інженерно-будівельний інститут. Загалом під моїм керівництвом побудовано понад 500 об’єктів… І тепер всі справи від «Заслуженого будівельника»-батька перейшли до амбітного сина Карло… Знаєте, мені дуже приємно чути про його успіхи від справжніх професіоналів. І як він продовжує саме в Україні будівельну справу всього мого життя…
– Які найбільші об’єкти на Вінниччині ви збудували?
– По-перше, це аеропорт «Вінниця», компресорна станція в Іллінцях, 40-й цукровий завод, новий хірургічний корпус обласної лікарні імені Пирогова, всі школи та садочки на Вишеньці, а скільки житлових будинків та квартир… Ще сотні тисяч квадратних метрів та укладені мільярди цеглин…
У своєму житті я працював лише у двох великих будівельних «фірмах» — управлінні капітального будівництва та 22 роки головним інженером і керуючим трестом «Вінницябуд»… Тому навіть важко пригадати всі здані проєкти… Їх щороку були десятки…
– Це правда, що ви купили 16 гектарів «царських» берегів Дністра для найкращих виноградників Вінниччини?
– Так, це природне та історичне диво Поділля, де завдяки грунтам і сонцю завжди росли найкращі винні сорти винограду в тодішній Російській імперії. І з цієї благодатної землі збирали грона, із яких до царського двору постачали до 40 тисяч відер сортового вина… Тому я взяв цю землю та мрію на ній відновити винну славу Вінниччини і Поділля… Але для цього потрібно мінімум 10 років. Але енолог із Німеччини – спеціаліст із винних грунтів — вже виконав усі експертизи, і ми готуємось до посадки 20 сортів винограду на сонячних схилах Дністра за Могилевом… Мені вже 73, але я вірю і мрію побачити перший урожай із цих «царських» схилів… І, може, навіть зробити найкраще вино України із цих грон Поділля? А поки що ми робимо із досвідченим технологом Зазою та всім нашим невеликим колективом чисті та чесні 100-відсотково натуральні вина для людей, які розуміються на цьому напої.
До речі, наше вино навіть потрапило в Кембридж, Британія, на закриту дегустацію та викликало там фурор… Бо традиційно найкращі винороби – це французи, а знавці вина – британці. Тому наше вино із Вінниччини ми змогли заявити серед 5 вин на закритий конкурс в Кембриджі завдяки дегустатору 4-го рангу… І всі там були здивовані, що в Україні роблять таке вино!
– Для вас яке вино із вашої колекції найкраще?
– Мабуть, те, яке я ще не зробив… Бо вони для мене як діти, і найкращих, найулюбленіших серед них немає. Всі добрі, хороші та прекрасні. Є хуліганисті, є лагідні та квіткові, але вони всі мої… Рік за роком все змінюється. Ось у нас прекрасне «Ркацителі», а цього року буде чудовий «Совіньйон». Ми не продаємо молоді вина, бо вони ще не сформовані… Тому мінімум нашому вину має бути 1,5-2 роки… І для одного нового вінницького вина ми шукаємо назву та разом із «33-м каналом» готові оголосити конкурс на кращу назву. Приз – 5 пляшок вина від «Винного Дому Гігінеішвілі». Отож, надсилайте пропозиції на адресу «33-го».
Роман Ковальський
