«Привіт, мамо! Я пишу тобі листа!
Привіт, мамо! В мене сльози на очах.
Все нормально, світить сонце. А в полях стоїть туман.
Ти не знаєш, як ми лазим по полях,
ти не знаєш, як буває важко нам,
як проходять наші юності роки, бо на Сході воюємо ми…
Моя мамо, я прошу тебе, не плач! Я повернуся живим!
А як мертвим – поцілуй мене в уста. Бо твій син Героєм став!».
Трохи більше, як три роки тому записав ці слова на відео для мами 19-річний Олександр Микитюк із Вінниччини.
А рівно 3 роки тому, 30 квітня 2018 року хлопець загинув.
Його тіло без ознак життя, з кульовим пораненням в голову, знайшли бойові побратими. Останню дорогу героя дівчата устеляли пелюстками квітів, а хлопці несли весільне гільце.
Тепер, коли ви знаєте історію Сашка Микитюка поверніться на початок цього допису і ще раз прочитайте слова його пісні.
Мами, які змушені цілувати уста мертвих синів, як ті заповідають — наша реальність 8-й рік.
Світла пам’ять захиснику України!
За матеріалами Фонду “Повернись живим”
Людмила Поліщук
Жаль, что парень прожил так мало… Мама не увидит его больше. Сколько жизней забрала эта ненормальная война? Кому это было нужно? Почему нельзя договориться? Одни пьют и гуляют как этот … Тищенко… А нормальные парни лежат в земле. Где президент? Или он считает, что это нормально? Страна перевернулась с ног на голову. Жаль, что этих мальчишек уже не вернёшь. Спи спокойно, Саша!!!
Надо было дома сидеть, он думал, что донецкие в ответ стрелять не будут. А нас за що?
Туда ему и дорога, к его любимому Бандере.