За роки незалежності записом в трудовій книжці «Міністр охорони здоров’я» і претензією на міністерську пенсію вже може похвалитися майже два взводи медичних чиновників різного штибу. Як у глібовській байці: «Усе народ, як бачите, такий – добрячий та плохий».

І наші, і не наші реформовували, оптимізовували і «доробилися» до ручки. Правда, скільки бюджетних грошей при цьому висмоктали із хронічно хворої української медицини, поки що ніхто не береться порахувати. А треба, щоб знати: медалі чи кайданки готувати черговому ексміністру.

І знову ротація в уряді: чи то хороший, чи то поганий Степанов покидає посаду. В розпал епідемії, з майже нульовими показниками по щепленнях від вірусу. Президент каже, що не спрацювався з прем’єром, а громадські активісти заявляють, що так «викручував відкати» від виробників вакцин, що всі послали його подалі.

Але, певно, президент (див. пресконференцію з нагоди дворіччя при владі) живе в зовсім іншому вимірі, ніж народ та країна… І опинились ми знову біля розбитого корита. Без вакцини, з найвищою в Європі смертністю від ковіду і без перспективи оперативно вакцинуватися.

А далі читай – і без можливості та гарантії швидко набути колективний імунітет, стабільної перспективи для бізнесу, поїздок за кордон і ще цілої низки простих, зручних та звичних для доепідеміологічного життя речей. До яких повертається більшість країн Євросоюзу.

Нарешті би прислухатись до пропозицій міняти систему державних стандартів, однак знову міняються гвинтики. Тобто, в нас вже є новий міністр: чи то хороший, чи то поганий Ляшко. І чим він здивує українських пацієнтів? А приголомшливим спічем про національну вакцину. Напевно, про ту, що уже випускається на якомусь лікеро-го­рілчаному заводі і фасується у пів­літ­рову тару?

Та, схоже, що новоспечений міністр замахнувся на якісний вітчизняний медпрепарат, яким ми «всіх вилікуємо». Бо пообіцяти достатньо якісної імпортної вакцини від коронавірусу найближчим часом вже не наважується. Можна лише уявити собі, як наша фарммафія дістала усіх відомих вакциновиробників…

Отже, дайош власне виробництво! Ставайте вже в чергу, шановні, і аплодуйте такому хорошому міністру. Як колись, сім років тому, аплодували високопосадовцям, котрі просто ощасливили нас обіцянкою збудувати власний патронний завод. Чи навіть два? А натомість під час війни наявні уже боєприпаси не вберегли. Бухкали вони кілька днів і в Новобогданівці, і в Калинівці, і в інших містах.

Словом, восьмий рік іде війна, купуємо втричі дорожче патрони та снаряди за кордоном (щось там, видно, відкатуємо) і розповідаємо всі ці роки з високих трибун, що збудуємо колись свій патронний завод, а може, навіть два… Не виключено, що така ж реальна перспектива очікує і на власне виробництво вакцини. Поживемо – побачимо.

Поки що, дивлячись на безпорадність дореформованої до ручки української медицини, хочеться плакати. Якогось дня на минулому тижні у Вінниці було вакциновано лише 12 людей. На четвертому місяці масової вакцинації в області, де проживає щонайменше мільйон і чотириста тисяч жителів, перше щеплення отримали менше сорока тисяч. Чого чекати решті вінничан і коли, пане міністре? Ближчим часом ефективної вакцини чи вісім років розмов про власне виробництво?

Анатолій Жучинський,
головний редактор газети «33-й канал»