Почну свого листа не з моралізування чи засудження. Ні! Хоча захоплюватись нема чим, повія є повія, ганебне явище по своїй суті. І це не сповідь, і не крик душі, а дивне «одкровення», в якому немає ні каяття, ні жалю, ні усвідомленого розуміння гріхопадіння свого, ні покаяння за понівечене власним вибором особистого життя, нема і постанови змінитись, аби далі не руйнувати свою долю.
За правом багатодітної матері, бабусі і прабабусі дозвольте повідомити вам, шановна повіє — вами знищене Єство жінки, ви цинічно хизуєтесь тим, що за місяць можете «заробити» 60-90 тисяч гривень, купу цінних подарунків, ходити в ресторани, кафе, нічні клуби…
У вас спотворені поняття про роботу (як вид діяльності), про сором, гроші, задоволення, щастя («був секс з двома чоловіками, і я була така щаслива (?!), тому що заробила більше грошей») — цим були ви щасливі… Який жах! На роботу щодня ідуть тисячі жінок, і більшість з них на низькооплачувану, проте не втрачають своєї гідності, самоповаги, жіночності, честі материнства. А ви вважаєте, що добре і якісно виконуєте свою «роботу», і не розумієте, як цим принижуєте все жіноцтво.
Ви також переконані — аби бути жінкою, потрібно гарно одягатись. І все? Відома поетеса Ганна Чубач, наша землячка з Вінниччини, так утверджує високоморальну місію жінки віршем «Жінка»:
Нехай мені доля вготовила муки,
Не камінь на плечі, а цілий обвал.
Я буду до щастя простягувать руки,
Я буду молитись на свій ідеал.
Нехай моя доля знедолено плаче,
Карає і мучить нестерпним биттям.
Я все-таки сильна, я щось таки значу,
Я світ цей дивую цікавим життям.
Накотяться біди — повинна здолати,
Підкотиться туга — повинна змовчати,
Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати,
Запалена Богом яскрава свіча.
І хто мене кине — покинутим буде,
Хто словом осудить — осудиться сам.
Земна і небесна — такою пребуду,
Такою достанусь грядущим вікам!
Ось нам, жінкам, кодекс честі в усіх випробовуваннях і негараздах. А ви, бачте, «жертва» і така нещасна, і виправдовуєте себе всім, навіть тим, що не стоїте «на панелі» і не торгуєте собою на трасі. Рятуєте чоловіків від рутинного життя, і що ніколи не мали проблем з охоронними органами і т.д. Дуже дивним є ваше розуміння щодо збереження свого здоров’я. Ви ж постійно змушені ковтати сильні контрацептиви, виснажуєте себе безмірним сексом з різними «клієнтами». Хай цьому всьому дадуть оцінку лікарі-гінекологи, сексологи…
А я в свої 80 років маю за щастя дякувати Богу і мати здоров’я «по жіночому», як кажуть в народі. Тому раджу вам в найближчий час збагнути, запитуючи себе: хто я? Як я живу, яка я мати, дочка, проста людина, бо на відміну від тварини наділена розумом, почуттями, уявою, совістю… Хочеться вірити, що так і станеться з вами, хоча це велика праця над собою, щоб очиститись і жити, радіючи життю в усій його повноті, мужньо боротись за себе, перемагати ниці спокуси, берегти свою сім’ю, свою гідність і честь матері.
Прошу пробачення за різкість і прямолінійність своїх думок, висловлювань на вашу адресу, адже дуже схвильована тим, що так не цінуєте і не бережете свою молодість, яка скороминуча, не думаєте про своїх рідних, донечку чи сина і майбутніх дітей.
А всім жінкам зичу здоров’я, віри, любові і надії, спокою і кохання:
Від тебе, жінко, все —
Любов і радість визнання,
І пристрасть ласки,
І гречна щедрість долі…
На тебе я рівняюся щодня,
Радію і милуюся тобою…
З повагою —
ваша постійна читачка
Тамара Слободяник
