В урочищі Контроверсія їхній предок садив ліс, потім працювали батько і син. А сьогодні онук хоче освоїти лісівничу професію і продовжити родову справу.

Сонячні землі Піщанського лісництва, від якого рукою подати до кордону з Молдовою, багаті на звірів, пташиний щебет, рідкісні рослини і могутні дерева. Лісівники відходять у вічність, а ліси, створені їхніми руками, залишаються з нами. У нас на Вінниччині це не рідкість, коли нащадки лісівників працюють в лісах, створених руками їхніх предків.

Директор ДП «Крижопільський лісгосп» Володимир Цимбалюк переконаний, що роль лісівничих династій у становленні особистості майбутнього лісівника є неоціненною. Адже покоління, якому любов до лісу передається генетично і яке уже з дитинства підготовлене до щоденної, відповідальної і невтомної роботи, – це особливо відповідальні та цінні лісівники. Тому Володимир Васильович гордиться такими працівниками у підпорядкованому йому підприємстві і завжди радий, коли на зміну приходять молоді кадри.

Захоплюючою у цьому плані є сімейна історія майстра лісу Піщанського лісництва ДП «Крижопільський лісгосп» із цікавим молдовським прізвищем – Нігруци Володимира Миколайовича.

У їхній родині професія лісівника передається майже через покоління, але стійко прослідковується впевнена жилка. Першим лісівником, кого знають родичі, був Трофан Нігруца, розповідає його правнук В.М.Нігуріца:

– Це мій прадід, а моєму онукові, який планує працювати у лісі, це вже прапрадід. Він працював у лісовому господарстві у довоєнні та воєнні роки. Коли тут під час війни були румини (мається на увазі румуни, так як Королівство Румунія під час Другої світової війни виступило на боці фашистської Німеччини. – прим. авт.), то масово різався та вивозився ліс. Коли повернулися наші, розпочали відновлення дубових насаджень, активно садили ліс. Серед цих лісівників був і мій прадід Трофан. Він посадив урочище Контроверсія (слово означає суперечка, розбіжність, спірне питання – «Великий тлумачний словник сучасної української мови»). А я сьогодні працюю теж у цьому ж урочищі. Помер прадід у 70-х роках минулого століття.

Його діти не пішли лісівничими стежками. Наступний у родині лісівник був уже через покоління. Це онук Трофана Нігруци, батько мого співрозмовника Володимира Нігруци, нині уже теж покійний Микола Омелянович Нігруца, роки життя 1940-2019 р.р. Працював у лісовому господарстві з 1970 року, протягом 30 років. Його обходи знаходились теж у Піщанському лісництві, але в інших урочищах: спочатку – в урочищі Обкопане, а потім – в урочищі Козацьке, що біля села Гонорівка.

Володимир Миколайович уже пішов стопами свого батька. Багато років працює у лісі: з 1985 року трудився механізатором, а з 1999 року – майстром лісу у Піщанському лісництві, як вже згадувалося раніше, у насадженнях, створених руками його предка. У 2006 році заочно отримує освіту за спеціальністю “Лісник” у Заболотненському училищі.

Разом із ним лісівничу долю частково (а часом і досить вагомо) поділяє його дружина Зінаїда Афанасіївна. Проживають вони протягом 22 років на лісовому кордоні.

Розповідають, що ліс і познайомив їх у далекому дитинстві, коли восьмикласником і шестикласницею садили з лісництвом ліс. Познайомились, запам’ятали один одного, потім пізніше зустрілися на ковзанці, а з часом дитяча дружба переросла у справжнє кохання і міцну сім’ю зі стажем понад 40 років.

– Це – мій тил, – усміхається, показуючи на дружину, Володимир Миколайович. – І коня уміє запрягти, і вивезе, коли треба, робочим на ділянку термос із чаєм, їжу. І дерева уміє садити, і насіння заготовляти та й багато чого, що і я роблю.

Ті самі практичні уміння передав він й онукові. Із трьох їхніх дітей (старший син та доньки-близята) ніхто не пішов батьковими стопами, хоч і виросли у лісі. І на онуків багаті – аж семеро! Поки за дідом у ліс впевнено йде Владислав. Хоча сподіваються, що і молодші підтягнуться!

– Онук від доньки, тому має інше прізвище, він Владислав Князький, – розповідає дідусь. – Змалечку тягнувся до лісу. Є навіть фото, як уже малесеньким сидить на підводі. А скільки на розсаднику допомагав викопувати сіянці, на ділянках садив ліс навесні, збирав жолуді, заготовляв зі мною зелені віники для підгодівлі, розвозив узимку корми! Усе дитинство!

Цього року Владислав планує стати студентом Іллінецького коледжу, освоїти і теорію лісівничої справи. Бо з практикою уже, як ви здогадались, знайомий здавна!

– Я люблю ліс, природа – це справжня краса! Мені подобаються дикі тварини, я часто спостерігаю за козулькою чи птахами, – розповідає майбутній студент. – Постійно з дідусем саджаю ліс, роботи важкої не боюся, бо люблю цю справу!

Тож бажаємо успіхів і легкого навчання юному лісівникові! Справжнього зеленого світла до здійснення мрій!

Оксана Нікітіна,
прессекретар ДП «Крижопільський лісгосп»