Днями відзначили День батька. Й ми вирішили розповісти про тих татусів, які, без сумніву, можуть носити звання героїв!
Шістьох дітей сам виховує Ігор Бурдейний — електромонтер кабельних мереж. Шість років тому від раку померла його дружина. Зараз його наймолодшому синові Марку — шість з половиною. Найстарший 18-літній Андрій — уже закінчив перший курс ДонНУ. 11-річний Ян — школяр. Наталії — 16, вона навчається у коледжі, Надії і Терезі — 14 і 12 років. Вони разом з Яном відвідують Вінницьку школу № 6. Проживає сім’я у мікрорайоні П’ятничани, батько орендує приватний будинок.
Чоловік каже: після смерті коханої оговтатись тоді було непросто всім. Доводилося самому навчитись прати, прибирати, готувати. Влаштовувати найменших в садочок, старших – у школу. А ще заробляти гроші на життя.
– Дружини вже немає, але діти знають, що вона завжди з нами, — розповідає Ігор Бурдейний. — Чого хочеться дитині? Бути щасливою, де б вона не була, в якій сім’ї — бідній чи багатій, повній чи неповній. Вона хоче бути любимою, бажаною.
Діти Ігоря отримали майже сотню нагород, подяк та дипломів у школі та гуртках. Дівчатка захоплюються музикою, малюванням, танцями, а хлопці відвідують спортивні секції. За 6 років, розповідає Ігор, його діти швидко стали самостійними та відповідальними. І вони — це найкраще, що є в його житті. На запитання, чи не планує знайти для своєї «шестерні» маму, відповідає: «Не знаю, чи знайдеться така відважна жінка, яка б погодилася піти за чоловіка, в якого шестеро дітей».
У 51 рік Костянтин Сорока з Сальника вперше почув крик свого синочка, якого народила третя дружина. Чоловік все життя дуже хотів мати діток. Тож коли його познайомили з 35-річною жінкою, вирішив спробувати звити разом гніздечко, хоч і знав, що Наталя мала судимість за крадіжки. Через рік у подружжя народився Георгій. Ще через рік на світ з’явилися двійнята — Костя і Миколка. І тут почалися проблеми. Рідна ненька, Наталія Лобастова, проміняла родину на любов до оковитої і позбавлена батьківських прав. Костя не опустив рук, а присвятив своє життя малечі.
– Мій тато помер, коли я ходив до школи, мама — коли виповнилося 27 років, важко було без них. Так склалась доля, що за спиною в мене два шлюби, але нащадків не дочекався. Одна не хотіла, друга якісь інші причини шукала. Лише остання моя обраниця Наталія змогла подарувати дітей. Старший син у нас лідер по натурі. Близнюки Костя та Миколка, хоч і народились одночасно, але різні за характером та зовнішністю. Наймолодшій Іванці три рочки. Тож так на старості років я став багатодітним татом у той час, коли мої однолітки бавлять внуків. На жаль, дружина Наталія стала заглядати у чарку. Тому шлюб ми розірвали, а її позбавили змоги виховувати синів та доньку. Тепер дітками займаюсь я.
Щоправда, від держави хотілось би кращої підтримки, бо тяжко мені заробити їм на шматок хліба, — розповів Костянтин Сорока. — Працюю охоронцем на одному із підприємств у Калинівці. Свій день починаю близько шостої ранку. Розпалюю грубку, готую сніданок для дітей, веду до садочка. Коли не виходить щось, то наймаю няньку або інколи виручають сусіди. За весь цей час колишня жінка ні разу не цікавилась долями синів та доньки. Її хата у Сосонці давно пустує. Але ми бачили нашу маму біля залізничного вокзалу, вона веде розгульний спосіб життя. Жінка впізнала Іванку та покликала до себе, але дитина сказала, що їй «ця тьотя не подобається».
Костянтин мріє про одне — аби його сини та донька ніколи не хворіли:
– Коли бачу по телевізору мордатих дядьків, які просять допомоги і плачуться, що немає де заробити, то серджусь, бо заробити завжди можна, — якось з обуренням говорив чоловік журналістам. — Мені не важко з моїми дітьми. У мене одна проблема — якщо сидіти вдома і не працювати, не буде за що підіймати дітей, а якщо йти на роботу – немає кому залишатися вдома.
Віталіна Володимирова
