Він мало говорив, – і все по суті,
Не обіцяв багато й не брехав.
Він просто був в її житті присутній
Й за це нічого геть не вимагав.
А їй красивих слів не бракувало, –
Наслухана їх сотні за роки.
Та щось завжди у серці оберталось,
Коли торкався він її руки.
“Вдягайся тепло. Ти сьогодні їла?”
“Чого ти плачеш?”… Й сльози витирав.
І обіймав, коли душа боліла,
І коли спала, ковдрою вкривав…
Отак удвох їх повела стежина,
А що ще треба людям у житті?
Любов – це не слова. Любов – це вчинки.
Бо саме в них вся сила почуттів…
О. Сапріянчук
