У минулому ми вже писали про резонасну подію, яка сталась у Вінницькій школі №14. Нагадуємо, мова йшла про те, що асистент учителя погрожувала 12-річному учневі Максиму із синдромом Дауна «відрізати піс*ку».

Це зафіксували відеокамери, які встановили батьки в класі. Бо вже виникали конфлікти із цим педагогом.

Факти, які розповіли кореспонденту «33-го» батьки учня, викликали шквал емоцій та коментарів. Після публікації «33-го» поліція вже відкрила кримінальне провадження, а тимчасова слідча комісія Верховної Ради взяла під контроль рослідування цього випадку.

Наша газета отримала тисячі відгуків стосовно цієї публікації. Одні засуджують «педагогиню» та готові самостійно винести їй вирок. Інші, навпаки, — захищають і кажуть, що ненормально, коли така особлива дитина навчається у звичайному класі.

Ось що говорить про це предстаник ГО СКУ «Родина Кольпінга м. Вінниця» Леся Самойленко:

– Поведінка педагога непрофесійна та ганебна. Такі випадки, на жаль, непоодинокі. Нещодавно в мережі було відео, де вчителька застосовувала фізичне насильство до дитини з аутизмом. І це лише те, що виходить в публічну площину. Це недопустимі ситуації! Немає виправдань таким вчинкам. Потрібно запам`ятати: якщо у дитини є якась проблема, то варто з`ясувати, в чому причина, і шукати шляхи допомоги, а не звинувачувати саму дитину чи її батьків. Також важливо, в разі виникнення проблем, щоб для створення стратегії допомоги дитині залучались батьки, саме як колеги по вирішенню таких специфічних ситуацій. І батькам важливо зрозуміти, що вони є повноцінними членами команди психолого-педагогічного супроводу дитини, а не безправними учасниками освітнього процесу. Це важливо розуміти і освітянам. Також такі ситуації на практиці показують, що органам місцевого самоврядування варто приймати програми, які передбачали б введення посад асистентів дитини в освітніх закладах для дітей, які потребують індивідуального супроводу.

– А що такого протиправного у діях цієї вчительки? Коли моя донька навчалася в школі, в їхньому класі навчався хлопчик із розладами нервової системи. Лікарі, для адаптації, порадили навчатись у класі із нормальними дітьми. Цей хлопчик бив дівчаток у живіт та по голові, кидався стільчиками, міг під час уроку вилазити на парту. Було шкода малого, але ми — батьки — неодноразово зверталися до керівництва школи, щоб цю дитину перевели в спеціальну школу. Нам було страшно за своїх дітей. Не стаю на захист вчителя, це неправильно так робити, мабуть, це не її робота, але дуже розумію батьків дітей, з якими навчається ця дитина. Можливо, батькам хлопчика потрібно ще більше зусиль докладати у вихованні сина. Здоров’я та терпіння усім, — коментує наша читачка Наталія Ткач.

– Було і в мене, що такий з розгону штовхнув мого сина на сходах так, що той летів головою донизу з третього поверху на перший, усі однокласники були свідками.

І, чесно, я прилетіла до школи. Не зміг мене зупинити ні охоронець, ніхто. Малого того ледве не задушила у кутку і товкла головою об стіну, доки наша класна не прибігла і не змогла зупинити.

Отак пішла дитина до школи і через якогось довбо**а могла не повернутися. Він потім просив вибачення, виправдовувався, що у них у сім’ї немає коштів, щоб навіть нормальний телефон купити, що у нього вітчим, який його принижує, і т. д.

Але дійсно, чому інші діти мають страждати через чиюсь нереалізованість чи ще якісь соціально-психічні проблеми? От таке буває, — пише Олена Корчун.

– Це жахливо, коли діти, особливо дівчатка, мають спостерігати за тим, як якийсь… хворий лапає себе за «піс*ку». У чому вони винні? Можливо, та педагогиня вирішила стати на захист дітей. І таким чином пояснити йому, що не можна так себе поводити у класі. Він же хворий, у нього ж «жовта» до­відка, і йому просто так не доходить. Люди, так же не повинно бути! Ми таких маємо поважати, бо кажуть, що в першому житті людина саме з «Дауном» приходить у світ, але ж вони мають бути в оточенні таких самих особливих дітей, — думає Оксана Мельник.

Проте біль­шість відкрито заявляє, що та­кій поведінці немає виправдань. І кожен, хто пов`язує своє життя з педагогікою, мусить відповідати за дії із дітьми.

– Коли у Верховній Раді ми боролися за зміни до стратегії реформи деінституалізації, ми боролися, в першу чергу, за права батьків дітей з інвалідністю та і самих дітей, за їх право обрати форму навчання — спеціалізовану освіту, наприклад, в школі-інтернаті, або інклюзивну — у загальноосвітній школі.

– Інклюзивна освіта — це добре, вона повинна бути. Але тут теж має бути контроль. Мають бути різні освітні програми, які враховують нозологіі дітей з інвалідністю, бо дитина з синдромом Дауна, з аутизмом, глуха, або сліпа має зовсім різні освітні потреби. Інклюзивна освіта повинна бути якісною. Розслідування кричущого випадку, що трапився у вінницькій школі, беремо під контроль #ТСК_на захистправдітей.

Також запрошую за «круглий стіл» батьків дітей з інвалідністю, громадські організації, щоб реально оцінити ситуацію у м. Він­ниці та Вінницькій області з інклюзивною освітою дітей з інвалідністю, — заявляє Ірина Борзова, депутат Верховної Ради.

– Заборонити цій особі взагалі працювати з дітьми «з діагнозом чи без» НАЗАВЖДИ!

Знаючи, що дитина з особливостями, так знущатися, так принижувати. Якщо і була така ситуація, вона мала б підійти, підказати, а не знущатися. Потрібно було поговорити з батьками. Також повинна працювати команда супроводу: дитина, батьки, вчитель, асистент вчителя, психолог та завуч.

А вона така «крута», повиганяла дітей, щоб свідків не було, і почала знущатися! — каже Олександа Розимчук.

– І це суспільство не варте гідного життя. Самі ж порушуєте закони. Ганьба такій «педагогині». Ви ж виправдовуєте злочинців. Ви ж самі несете хабарі. Починаючи з пологового. У нас — людей – нема розуміння й поваги один до одного. Всі ж лізуть зі своїми порадами, досвідом до незнайомців.

Вам же образити, обізвати когось, хто на вас не схожий чи не входить у ваші рамки світу — як плюнути.

Педагогиня не має такту, не поважає чужий простір, чужу індивідуальність. Вона б забила ту дитину, бо хотіла так самоствердитись. Це жах. Ганьба і сором тим, хто таку тримає на роботі, — обурюється Марія Бурсук.

Софія Копач