На думку активістів, тодішня влада робила все, щоб у центрі міста не було достойного пам’ятника Українському Пророку. Бо хтось бачить майбутнє Вінниці та області не українським? – запитують вони.
15 липня у Вінницькому адміністративному суді відбулось перше засідання по суті щодо скандальної справи – крадіжки погруддя Тараса Шевченка на Майдані! На ньому активісти та адвокати підняли питання про те, щоб до суду в примусовому порядку з’явились мер міста та голова облради В’ячеслав Соколовий.
– 15 лютого 2014 року і Вінниці на багатолюдному вічі на площі Театральній під час Революції гідності активісти та патріотичні депутати встановили погруддя Тарасу Шевченку. До цього кошти на погруддя збирали в скриньки на вулицях Вінниці, як кажуть в народі, по копійці. Тоді всі учасники віча вірили, що в подальшому, коли внаслідок революції переможе народ, на цій площі буде встановлено достойний величі Кобзаря пам’ятник, — розповідають активісти. — А в ніч з 23 на 24 січня 2017 року невідомі викрадали погруддя Великому Кобзареві. Не вандали, а, на нашу думку, влада демонтувала погруддя Т.Шевченку у такий ганебний спосіб. Відповідальність на себе взяв депутат міської ради Володимир Базелюк. Заявив, що він є власником погруддя. Міська влада тоді обгородила частину території площі Героїв Небесної сотні високим парканом, організувала цілодобову охорону із залученням собак-вовкодавів, як у тюрмі, і розпочала роботи по спорудженню «Дерева свободи». 4 лютого 2018 року на площі Героїв Небесної сотні відбувся мітинг, де було вдруге встановлено погруддя Т.Шевченка на кошти небайдужих громадян. Тоді майданівці вирішили цілодобово охороняти погруддя Тараса Шевченка. Активісти протягом 19 днів та ночей вартували пам’ятник Великому Кобзареві. Але несподівано і підступно вночі, після 3-ї години, більше сотні тітушок, працівників муніципальної міліції за підтримки Національної поліції напали на десяток активістів. Побили рухівця, адвоката та правозахисника Валерія Палія і знову, вже вдруге, викрали цей пам’ятник. Його вивозили вночі. І що важливо, саме тієї ночі у Вінниці були вимкнені всі камери спостереження.
За словами активістів, правоохоронці не відразу приймали у них заяви про викрадення погруддя. Їм довелось звертатись до суду. Нині справа у адмінсуді.
На ньому Валерій Палій подав клопотання про обов’язкову явку до суду Сергія Моргунова та В’ячеслава Соколового.
– Я вимагаю, аби до суду особисто з’явився представник міської ради – мер Сергій Моргунов, адже він, на нашу думку, сприяв протистоянню та ворожнечі між громадою щодо встановлення пам’ятника Шевченку. Й він має за це відповідати, якщо у нас справді є суд, а не підслуговуюча структура. Крім того, відповідати має і В’ячеслав Соколовий, який на той час очолював прокуратуру і не покарав винуватців.
Натомість судді повідомили Валерію Палію, що Сергій Моргунов про засідання справи був обізнаний, але просив розглядати справу без його присутності. Крім того, підпис на повістці залишив і представник обласної ради. Представники мера та голови облради заявили, що жодних порушень не було. А колегія суддів дійшла до висновку, що суд не вбачає підстав переносити засідання через відсутність даних осіб, тож клопотання відхилили… Таку заяву Валерій Палій назвав упередженістю до них – позивачів та протестної вінницької громади. А активісти, які прийшли його підтримати, вимагали визнати протиправними дії мерії щодо знищення погруддя.
Та вимагали все-таки поставити пам’ятник Кобзареві, як у Львові чи Києві, а не паркову скульптуру маленького художника, як у Мурах. Бо вона повністю нівелює Шевченка як постать Пророка України.
Тож яким буде фінал цієї резонансної справи – ми слідкуватимемо разом…
Валентина Лісова
Так, пророк Тарас Григорович Шевченко.
.
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава,
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Te Deum! Алілуя!..»
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.