– Чому ви поїхали із Він­ниці? У столиці більше можливостей чи вас «видавили» із міста через політику і вибори?

– Якщо бути на 100% чесним, то я ніколи не мав бажання покидати Вінницю. Бо тут народився, це моє місто, мені воно дуже подобалось, і планів на майбутнє було чимало… Але мене справді із Вінниці вижили, і тепер розумію, що я, мабуть, займав чиєсь «місце під сонцем»…

– Ви справді балотувались у мери Вінниці чи це був самопіар ректора Мізраха? Кажуть, вас була готова підтримати впливова єврейська діаспора? Серед них, казали, ваш дядько-мільярдер?

– По-перше, я ніколи нікуди не балотувався і нині можу розказати всю правду про це. Перебуваючи на посаді проректора ВІКОП, у 2009-му записав пісню «Вибір є!» автором якої є вінницький співак і композитор, мій друг Юрій Воронюк. І коли я її заспівав, чомусь раптом всі вирішили, що Мізрах йде в мери чи депутати… Так, по місту тоді висіли мої біл-борди із рекламою цієї пісні («Вибір є!»), але в політику я не збирався. Втім, під час позачергових виборів мера Вінниці дехто вирішив інакше, і почалось… Тоді зробили серед городян опитування щодо можливих кандидатів на посаду міського голови… Здаєть­ся, що ця соціологія в ЗМІ віддавала мені на той час
2-е місце, так я несподівано і став конкурентом для місцевих по­літиків. Це дивно, але я нікуди не збирався йти! Але, як кажуть: «якщо ти не займаєшся політикою, то вона займеться тобою». А далі були 8 років жаху, кримінальних справ і великої неправди…

– Чому Ігор Мізрах не став губернатором Хмельницької області?

– По «губернаторству» Мізраха відбувалось щось схоже до мого «походу в мери», бо якраз 5 серпня «мене без мене оженили»… Говорили, що я буцімто мав зайняти посаду місцевого призначенця із Волочиська? Адже на Вінниччині тоді був голова ОДА із Хмельницької області Коцемир, а Мізрах буцімто мав стати своєрідною «вінницькою помстою» для су­сідньої області. Принаймні хтось так нафантазував і полякав сусідів мною. Реально — це була «пушка»! Хоча багато журналістів мені тоді телефонували і питали за мої майбутні перші кроки на посаді… Все це дивовижна ситуація, що нині викликає лише посмішку. Ось так одна пісня із словом у назві «Вибір» зіграла зі мною свого часу злий жарт.

– У вас був конфлікт із Гройсманом-молодшим? Ви нині спілкуєтесь?

– Жодних конфліктів не було, але ми і не спілкуємось… Колись давно два депутати Він­ницької міської ради — Борис Ісакович та Володимир Борисович — були спонсорами конкурсу краси, який ми проводили в місті на базі нашого навчального закладу. Більше не було нічого… Хіба що можна пригадати скандальну ситуацію із СМСками, які буцімто я з Артемом Фляжниковим писав і розсилав по номерах бага­тьох вінничан. Але до тих 4-рядкових віршиків про Володимира Борисовича я не мав жодного відношення і чесно йому про це написав у мобільному повідомленні. Але він мене тоді не почув… чи не повірив… Тоді я спілкувався із Гройсманом-старшим, бо в тих похабних рядках навіть зачіпали Жанну Ізраїлівну — дружину Бориса Ісаковича і маму Володимира. Тому я чесно сказав, що цього не робив, віршів цих не писав, бо Жанна Ізраїлівна багато чим мені в житті допомогла, я їй вдячний за цю увагу та допомогу дотепер. Але ці чужі вірші та СМСки нас посварили… І ми з тих пір бачились випадково, лише один раз в Києві в ресторані, коли Володимир Гройсман був уже прем’єр-міністром України. Просто по-земляцьки привітались – і жодного спілкування. А згодом з’ясувалось, що автором тих рядків був Григорій  Фурман, який сам зізнався в авторстві та поширенні. Хоча нічого страшного я в цьому не бачу… Губерман також пише вірші, і їх читає весь світ… Ось такий осад залишився поміж нами.

– Чим закінчилась резонансна справа із Олегом Квасом, коли вас звинуватили у підробці документів на будівельні роботи?

– Про фальшиві документи я нічого не знаю та з Квасом ніколи не мав надто дружніх стосунків, і нічого для нього із дозволами на будівництво ніколи не робив. Але через ту ситуацію мене «кошмарили» і «шматували» цілих 8 років! Хто кошмарив? Тодішня вінницька міліція, звинувачення якої повністю були розбиті в суді. Скажу більше, Мізраха суд повністю виправдав, а сторона обвинувачення — прокуратура – навіть не наважилась подати апеляцію на моє виправдання. Але свого вони досягли — змусили мене поїхати із Вінниці.

– Ви досі співаєте пісні та «Мой папа вирулит»? Кажуть, вам «коле очі» слава Гаріка Кричевського? Як так сталось, що ваш хіт «Дитинство» присвоїв «Ласковий май» та Юра Шатунов?

– Я ніколи не приховував та казав своїм студентам, що із 15-ти років Ігор Мізрах грав на весіллях та був тамадою найкру­тіших урочистостей у Вінниці та області. У мене був свій ансамбль, який працював у фірмі «Свято» і мав черги на замовлення. Записувати власні пісні в студії почав тоді, коли вже дозволяло матеріальне становище… Останні років 10 мої пісні дійсно звучать на радіо, телебаченні, крутяться у гарячих ротаціях «російського шансону» і збирають чисельні перегляди на YouTube. Це велика праця і великі гроші… Коли в мене були гроші на це, я їх вкладав у творчість та розкрутку.

Щодо Гаріка Кричевського, то всі ми члени КУШ — Клубу Українського Шансону, де я зокрема – член наглядової ради. Як професійний шансоньє записую альбоми вже років 8 та маю 6 власних дисків. Останній диск «Кардіограми» був презентований на мій день народження 1 серпня у «Freedom Holl» в Києві. Мої пісні нині у всіх стрі­мінгових ресурсах та соцмережах. А все почалось із хіта Ігоря Мізраха «Мой папа вырулит!» Ця пісня стала народним хітом, стоїть на мобільних рінгтонах, і загалом по Україні та світі вже 3 мільйони користувачів скачали цей рінгтон-хіт на свої телефони. Це успіх, і це приємно! Тому нині я більше співак, музикант і продюсер, ніж бізнесмен, але юридичну практику також веду та відстоюю інтереси громадян у судах. Хоча для мене зараз творчість на першому місці, а з політики я вирішив піти.

Щодо пісні «Детство» гурту «Ласковий май», то це дійсно їхній хіт. Автор цієї пісні я — Ігор Мізрах.

– Ваше прізвище згадувалось у сенсаційній справі про продаж посад на Банковій, буцімто від Офісу президента? Чим все закінчилось чи ви досі відстоюєте в судах свою позицію?

– Це була провокація проти мене і нинішнього президента з боку тодішнього військового прокурора Матіоса, якого я викривав через журналістські розслідування. Нині ця справа в суді, а тому я як юрист не можу давати їй правову оцінку. Бо це можуть розцінити як тиск на суд. Втім, можу сказати, що жодних посад я не продавав, я не державний службовець, і це все є в матеріалах справи. Зате все є про людей, які вчинили цю провокацію, і, слава Богу, нині вони не при владі, і я доведу офі­ційно свою невинуватість. Прокурор Матіос злякався тоді наших відкритих розслідувань та міг застосувати фізичну силу до розс­лідувачів його діянь. Мене тоді попереджали про ці загрози і виклики, але ми все одно це зробили і усунули ту особу від влади. Проти мене 14 працівників цієї прокуратури «шили» справу, і ми довели, що вони не мали права там працювати, не є адвокатами, і половину із них вже звільнено. І я не зупинюсь, навіть із огляду на їхній вплив та гроші. До мене вже звертаються «жертви» цих 14-х, які підставляли, провокували, садили в СІЗО і тюрму, щоб вони (жертви) потім відкуплялись. Це був кримінальний конвеєр Ма­тіоса, а я викрив цю «схему» та буду його «кошмаром» до кінця свого життя…

– Ви зараз розлучені чи знову одружились?

– Я розлучений…

– Син Олександр нині живе з вами в Києві? Як вам далась ця шокуюча історія з ДТП сина і його колишньої дружини Аліни на Електромережі? Чому вони розлучились і чи досі з’ясовують стосунки в судах?

– Так, він під моєю опікою та батьківською увагою…

По аварії одразу хочу сказати, що Саша та Аліна разом опинились тоді в статусі потерпілих та зазнали серйозних травм. І ми, разом із батьками Аліни, їх рятували та ставили на ноги. Тоді Сашу збирали по кісточці кращі лікарі, а під палатою Аліни я так само ночував та чергував із її рідними. Ніколи не думав, що ми можемо стати ворогами! Ніколи! Бо мій Саша під час ДТП став людиною з інвалідністю 3-ї групи, ось його рентгензнімки понівеченої ноги та посвідчення людини з інвалідністю. Але, в момент ДТП, я негайно приїхав до Вінниці та більше сидів під палатою Аліни, бо відчував свою відповідальність за її життя і порятунок більше, ніж за власного сина.

Згодом я допомагав влаштовувати її лікування в Інституті нейрохірургії в Києві, кожен день був у палаті Аліни та допомагав, чим міг. Спершу ми поставили її на ноги, а потім я зайнявся лікуванням та реабі­літацією свого Саші. І це правда. Бо ми разом виписували Аліну із лікарні з її батьками в столиці, адже це наші діти. Тому нині мені дивно чути, що хтось має сісти за грати чи щось винен на лікування. Це несправедливо і неправильно! Невже мій син спеціально влаштував ДТП, щоб покалічити Аліну та себе самого? Хто в це вірить? Ми всі люди, ми всі помиляємось і маємо бути до кінця більш людяними.

Вони розлучились, бо щось там у них не склалось. Я не втручався, просто запитав у сина: «Чому?» Він відверто сказав: «Не склалось…» Було боляче, бо вони така гарна пара, ті душевні заручини в Одесі, прекрасне весілля потім в «Гостевії»… Я Аліну прийняв як рідну доньку, вона називала мене татом, були такі теплі стосунки… і потім цей розрив.

– Це правда, що вам належать 370 сайтів, де за 5 тисяч доларів можна поставити «компромат»? І за 10 тисяч доларів потім «зняти» публікацію про себе?

– Гарне запитання, бо в мене дійсно є медіа-холдинг «Полі­тика» та близько 400 сайтів. Я цього не приховую і, на відміну від багатьох інших, офіційно зареєстрований, і всі знають, що ці сайти — Мізраха Ігоря Арка­дійовича, вони є в реєстрі.

Щодо «чорнухи» і «компромату» за гроші, то проведіть власний експеримент і пришліть мені на електронку статтю за гроші. Побачите, що за матеріал із достовірною інформацією несе відповідальність автор і вона буде розміщена безкоштовно після перевірки та модерації. А про «знімання» за гро­ші взагалі мова йти не може, бо тут має бути рішення суду, самого автора, або фігурант публікації доведе свою невинуватість чи факт наклепу на себе. Якщо ви доведете, що про вас написана неправда, то я зніму його, гарантую! І гроші тут ні до чого.

— Чому ви не виїхали за кордон — в Ізраїль, Європу чи Штати після всіх цих кримінальних справ, переслідувань і гучних звинувачень на вашу адресу?

– Може, це банально буде звучати перед 30-річчям Незалежності, але я патріот України, хочу, щоб вона розвивалась, була справді європейською і заможною країною. Я громадянин України і цим пишаюсь!

– Ви мрієте коли-небудь повернутись до Вінниці? У вас тут залишились справжні друзі чи лише батьки?

– У Вінницю я не повернусь… Спілкування тут майже не залишилось, лише колишні друзі. Хоча є мій брат, мій батько, мати, син буває у Вінниці. Про зраду не буду нічого казати, бо це окрема болюча тема.

– Ваш тато Аркадій досі керує інститутом конструювання одягу чи пішов на пенсію? «Наш папа вирулит»?

– Батьки живі, слава Богу! Дуже важко вплинула на тата Аркадія ця провокаційна справа про продаж посад, він здав по здоров’ю, але тримається. На жаль, він вже не керує нашим інститутом, бо ми на сімейній раді вирішили передати його в управління іншій відомій юридичній особі — МАУП. Скажу більше, я змусив його піти нарешті на заслужений відпочинок і займатись собою та своїм здоров’ям. Тому тато із мамою Марією Захарівною нині на пенсії, а я відчуваю себе дорослою вдячною дитиною при живих батьках.

Роман КОВАЛЬСЬКИЙ