Вони насипали козацьку могилу, встановили кам’яний хрест та першими підняли жовто-блакитний прапор.
Олександр Дащенко, Андрій Салюк, Наталя Климовська, Ярослав Коханович, Ігор Сліпецький, Микола Богославець… Ці ж люди влітку 1991 року разом зі своїми побратимами зі Львівського студентського братства у Брацлаві відроджували історичну правду. Саме завдяки цим людям тут з’явилася козацька могила і козацький кам’яний хрест. Тоді їх цькували «бендерівцями», «націоналістами» і ганяла міліція. А через 30 років — зустрічали з хлібом-сіллю як героїв!
Напередодні 30-річчя Дня Незалежності колишні випускники Львівської політехніки, які у 90-х роках активно відроджували визвольний рух в Україні, згадували, як творили історію на землях козацької слави полку Данила Нечая.
– Ви тоді були як ковток свіжого повітря у нашому краї. Ще радянська влада міцно впиралася, але уже не могла зупинити відродження української України. І коли одні лише пошепки говорили про незалежність, ви робили реальні справи! — зустріли делегацію гостей брацлавчани.
– Як зараз пам’ятаємо ті дні, коли до нашого Брацлава приїхали молоді хлопці і дівчата. Оселилися в палатках на Замковій горі і почали сипати козацьку могилу. Скільки тоді було галасу навколо… Міліція ганяла, прокурори відстежували кожен крок, збирали виконкоми партії, щоб заборонити львівським студентам таке «самоуправство» на брацлавській землі. А місцеві тихо ввечері приносили їм їжу, брали лопати в руки і разом насипали козацьку могилу. Деяких уже немає в живих, хтось виїхав за кордон. Сьогодні згадуємо нашу землячку — дослідницю Клавдію Марцинюк, родину вчителя Володимира Жука, тодішнього селищного голову Івана Куцурука. Усі вони ризикували своїми посадами, і не тільки за сприяння львівським студентам, але не побоялися допомагати у спільній справі, — згадує події 30-річної давності місцева вчителька, відома «рухівка» Лідія Яковенко.
– Скільки всього довелося пережити… Згадується, як потай ввечері після занять на підлозі малювали ескіз козацького хреста, якого потім планували встановити у Брацлаві. Шукали, де у Львові його можна виготовити, а це непросто було у ті часи. Справжньою проблемою було його перевезти і встановити. Це добре, що батько одного з наших студентів працював на заводі «Електрон», то так пощастило з транспортом. А в Брацлаві довелося шукати кран, щоб поставити кам’яний хрест на пагорбі. І тут не без добрих людей! Звернулися до місцевих кранівників, і ввечері вдалося кам’яний пам’ятник встановити. На усіх етапах діяли на свій страх і ризик. Коли до нас приходили з перевіркою, відповідали, що у нас «наукова експедиція» і ми проводимо історичні розкопки, — згадують львів’яни.
У Брацлаві пишаються, що саме у них чи не найперше в Україні був піднятий жовто-блакитний прапор.
– Студенти підняли прапор ще до офіційного відкриття меморіального комплексу. Це було десь на початку серпня. Роботи ще не були закінчені, але над наметовим містечком львів’ян на нашій Замковій горі уже майорів український прапор, — згадують у Брацлаві.
Через 30 років львів’яни знову зібралися на найвищій точці у Брацлаві, під жовто-синім стягом. Виконали гімн, заспівали козацьких пісень і присягнули зустрічатися тут на наступний ювілей нашої держави.
Людмила ПОЛІЩУК
