На його похорон прийшли Володимир Гройсман, мер Моргунов, ексгубернатори Домбровський і Мовчан, вся рідня, друзі та старенька мати відомого бізнесмена-мільйонера.

Такого VIP-похорону Вінниця давно не знала… Бо 26 серпня у холі зали обласної філармонії «Плеяда» на прощання із відомим біз­нес­меном, засновником десятків під­приємств, ексдепутатом міської ради Вінниці та радником ме­ра міста Юрієм Миколайовичем Коробкіним зібрався весь вінницький бомонд. Адже Юрія Короб­кіна знали всі. Саме він здійснив «революцію» в ресторанному бізнесі Вінниці. Саме він першим відкривав у місті, області та по всій Україні мегасучасні проєкти, заклади харчування, яблуневі сади і переробні заводи… І саме він — простий хлопець з міста Ізмаїл на Одещині – багато років тому висадився у Вінниці на залізничному вокзалі із одним чемоданчиком студента. І, як у голлівудському кіно про здійснення мрії, із скромного помічника кухаря Юрій виріс до мільйонера у всіх валютах та власника цілої бізнес-імперії у Вінниці, Одесі та Криму… Саме Коробкін став власником готелю та ресторану «Жовтневий», де почалась його історія успіху… І де, на жаль, обірвалось його життя ввечері 24-го серпня – на День Незалежності України.

Від чого ж раптово помер Юрій Коробкін, який все життя займався спортом, не вживав алкоголь, слідкував за своїм здоров'ям та вів дуже активний спосіб життя?

– Юра був мені другом, товаришем і як молодший брат! Останні 10-15 років ми щоденно зустрічались, спілкувались, разом обідали, займались спортом і ходили в баню. Він розказував мені про той самий перший день у Вінниці, коли він молодим хлопцем у 1978-му приїхав з Ізмаїла вчитись у нашому торговельно-економічному інституті. І як він отримав першу роботу, першу зарплату та пішов на своє перше побачення. Юра був людиною із сильним характером, він зробив себе сам із нуля! Рівно 30 років тому заснував своє підприємство «Південний Буг» і доріс до таких вершин у бізнесі. В армії служив десантником в загоні спеціального призначення, мав до 100 стрибків із парашутом, весь час займався спортом і не любив звертатись до лікарів. Був одним із засновників вінницької «Ниви» та баскетбольного клубу «Баско»…

На жаль, хвороба і операція у липні його підкосили… Першого разу лікарі його врятували. А 24-го ввечері дві бригади — 14-та та 30-та реанімації — 1 годину 40 хвилин намагались повернути Юру до життя, але все було марно.., — розповів близький друг Юрія Короб­кіна Семен Ханук. — У той вечір Юрій Миколайович грався у себе в готелі «Жовтневий», де він жив, облаштувавши там собі апартаменти, із довгоочікуваною внучкою Алісою… Донька Олена каже, що ще о 18.15 вони малювали із дівчинкою фломастерами і робили селфі… А за 20 хвилин Юру знайшли в його кімнаті без свідомості. Тут же були викликані лікарі, кращі реаніматологи, і боротьба за його життя прямо в готелі тривала майже дві години… Але запустити серце, на жаль, не вдалось. Сталась свого роду авіа­катастрофа, коли його літак просто раптово впав.

– Яку операцію робили в липні Коробкіну в «Пироговці»? Вона могла стати причиною смерті?

– Я не вважаю, що Юрію Миколайовичу нашкодив спорт і штанга, як кажуть.… Але грижу діафрагми шлунка йому вирізали 1,5 місяця тому в «Пироговці» під наркозом після загострення… І він мав би поберегтись… та зробити паузу з занять у спортзалі. Бо перед цим йому оперували плече під наркозом і, мабуть, це все накопичилось і далось взнаки. Юрій був впевнений, що вже все минулось, що він знову повністю в нормі, та особисто контролював кожне своє підприємство. І мав стільки планів на майбутнє… Бо син Коля нарешті одружився, і у Коробкіна з'явилась внучка Аліса.

Донька вже давно заміжня. Почали будувати сину дім, почали новий ІТ-бізнес – і тут в одну мить все це обірвалось… Шок! Мені бракує слів. На жаль, ми не встигли попрощатись 24-го… Ми завжди із ним жартували, що у Вінниці тепер стрижуться не під Котовського, а під Коробкіна…

У свою чергу, ексмер Вінниці та колишній прем'єр-міністр України Володимир Гройсман прийшов на прощання із Юрієм Коробкіним разом зі своїм батьком Борисом Ісаковичем. Буквально кілька днів тому, 22-го серпня, Юрій Коробкін на 75-річчя Гройсмана-старшого виголошував ювіляру зворушливий тост і бажав довгих років… І тут така трагедія через раптову смерть…

– Лікарі кажуть, що обір­вався тромб. Я був готовий допомогти Юрію Миколайовичу із обстеженням і реабілітацією за кордоном після липневої операції у Вінниці. Бо саме післяопераційний період найбільш небезпечний тромбоемболією… Але він відмовлявся, бо весь час працював і приділяв час родині. Буквально кілька днів тому Юрій Микола­йович вітав мого батька із ювілеєм… А сьогодні ми всі зібрались, щоб провести в останню дорогу свого друга, вчителя та справжнього лідера, легенду Вінниці! Був він завжди першим, бо міг бачити наперед і сміливо дивився в майбутнє… У вересні він планував дуже крутий захід у Вінниці, але все змінила ця смерть. При всіх сьогодні кажу родині Юрія Коробкіна: ми завжди підтримаємо вас і будемо поряд. Прийміть наші співчуття, мама Юрія Миколайовича, дружина Людмила, син Микола, донька Олена, брат Сергій.., — зазначив під час прощання Володимир Гройсман.

Ось так вся Вінниця, Україна та друзі по всьому світу прощались з Юрієм Коробкіним, який 24 серпня пізно ввечері пішов на небеса так несподівано для всіх, навіть найближчих родичів.

До речі, за дні до смерті Юрій Коробкін дав інтерв'ю «33-му» як один із відомих вінничан в рамках проєкту до 30-річчя газети «33-й канал».

Це він відкрив «Швидко» — українське кафе самообслуговування, перший у Вінниці супермакет на Вишеньці, «Корчму» та ресторан-музей під готелем «Жовтневий»… І це далеко не все, що встиг Короб­кін за 30 років у Незалежній Україні.

Під час того інтерв'ю в лікарняній палаті хірургії на 4-му поверсі після важкої операції Юрій Миколайович таки зізнався нашому журналісту, що головний рецепт його успіху в бізнесі — щоденна праця і ніякого шику!

– Я починав помічником кухаря відомого колись ресторану! За це мене дехто із колег-депутатів міської ради називав «поварьонишем», але я не ображався. Бо Порошенко ж кондитер і не ображається? Звісно, я буду нечесним, якщо скажу, що не мріяв тоді, в молодості, стати шеф-кухарем чи власником цього ресторану… І все-таки власником, бо я відчув, що можу організувати людей, можу їх повести за собою, і «перестройка» дала тоді нам шанс на цей бізнес та успіх! Хтось займався рекетом, хтось барижничав по Польщах чи розкрадав країну, а ми пахали, як воли. І все вкладали в нові проєкти, як нині модно казати. Я ніколи не шикував, не їздив на найдорожчих машинах, а вкладав кошти у бізнес, у спорт і подорожі… Так, в мене було багато відомих закладів у Він­ниці. І вони вже видозмінені. Бо кожен проєкт має свій зірковий час. Зараз я відкриваю центр ІТ, і ми розкажемо всій Вінниці та Україні, як можна чесно майнити криптовалюту і заробляти своїми мізками та знаннями. Це буде 25 вересня у ТЦ «Мир», і я запрошую «33-й канал» на цю конференцію.

Ми колись судились із «33-м» після однієї публікації, де згадувалось моє прізвище, але це все у минулому… Ми стали доросліші, розумніші та мудріші! Ми закопали той конфлікт та подали один одному руки, бо саме «33-й» чесно писав про всі мої проєкти… І критикував Коробкіна, коли казали, що він не платить практикантам зарплату. Все було, — заявив тоді він.

– Та головне, що я щасливий відтоді, коли зустрів свою дружину, що мене підтримує брат, що ми всі разом майже кожен вечір – син, донька, вже є перша внучка, і я нині думаю лише про одне: як вийти із «Пироговки» і повернутись до своєї родини. Бо вони для мене все, і я роблю для них все…

Ось такою була ця дуже оптимістична розмова із людиною, що не збиралась помирати, що вірила в життя, у власні сили, в Україну …

На жаль, це мініінтерв'ю вийде вже посмертно у «33-му каналі» після прощання із Юрієм Миколайовичем Коробкіним…

До речі, Юрій Коробкін був власником ТЦ «Мир» і комер­ційним директором товариства «Південний Буг» із 1991-го року. Також керував компанією «Медікор» та був засновником таких компаній як «АК-УКРГРАНІТ-2», «Біг Таун», «Укржитлосервіс», «Панкор» та інших. Мав 200 гектарів яблуневих садів на Вінниччині разом із земляком — генералом Бевзом.

І навіть його син Микола під час похорону зізнавався зі сльозами на очах, що татові треба було б після операції хоч пів року поберегтись. Але «ми не могли його зупинити, він жив спортом і роботою. Без них він себе не мислив…» — сказав син Коля, якого Коробкін назвав на честь свого батька — морського капітана.

І 26-го серпня у Вінниці майже 500 вінничан прийшли у «Плеяду» із букетами червоних та білих троянд на траурну церемонію за цією, безумовно, унікальною та успішною людиною, що змінила нашу Вінницю…

Роман Ковальський
Фото Сергія Хіміча