З вінницьким поетом Мирославом Вересюком ви маєте можливість знайомитись періодично. Ми часто друкуємо його вірші і есе, він є позаштатним кореспондентом нашої газети. Читачі ще з часів Революції гідності полюбили його вірші — патріотичні, сиіливі і відверті.
А кілька днів тому поет завітав до редакції з подарунком — вирощеними власноруч кавунами трьох сортів! Ще той садівник-баштанник, виявляється, наш поет!
І врощує він їх не на баштанах півдня, а у Зарванцях на власному городі.
– То що — на Вінниччині можна вирощувати великі врожаї кавунів?
– Не можна, а треба. Вони тут у нас родять так, як ніде!
Цього року довелося тричі пересівати кавуни, бо гнило насіння. Весна ж у нас аномальною була! — розповідає Мирослав Вересюк. — Але із середини червня вони пішли в ріст. Кожного року на своєму городі у Зарванцях під Вінницею я висаджую насіння кавунів у 12 лунок у три ряди. Це мій невеличкий баштан. Але виросли кавуни цього літа невеликі. Минулого — по 10 кілограмів були. Найбільший — 12 кілограмів. Перевага кавунів у тому, що їх нічим не треба обробляти. Хвороби до них не чіпляються, як, наприклад, до помідорів, абрикосів чи черешень. Для початківців рекомендую сорт Ау-Продюсер — смугасті кавуни. Переважно їх активно продають на усіх українських ринках, бо у вирощуванні невибагливі і смачні. Ще один сорт надзвичайної смакоти рекомендую — довгий білий кавун Чарльстон грей. А темно-зелений має назву Цукровий малюк.
А крім кавунів, подвір’я Вересюків багате на виноград (понад 10 сортів росте), дині, хурму і навіть… ківі.
– Ківі заплодоносить, сподіваюся, вже наступного року, — каже поет-садівник. — Хурма часто змерзає. Ну, а помідори, огірки та інша городина — це вже традиційно, бо ж як інакше? Селянська жилка в мене у крові! Цього року посадив усього 13 насінин огірків і вже не знаю, куди їх подіти. Помідорів теж ніби не багато садив, а збираю відрами. І, скажу, з власного городу все смакує по-особливому. Це — смак життя! Огірки — запашні, помідори — в долю не падають з пластиковими з супермаркетів. А кавуни моїм онукам дуже смакують.
І нам теж посмакували, за що дякуємо. За скибками кавуна пригадали, що колись баштани на Вінниччині не були дивиною. І вирощували кавуни не лише у південних районах, як-от Ямпільщина, Могилів-Подільщина. Це вже згодом кавуни звільнили площу під соняшники та рапс, бо хтось вирішив, що це економічно вигідніше, і переселилися на Херсонщину.
А, може, час пригадати, що кавуни на Вінниччині — це не екзотика, а смачна ягода, котра може вирости поряд з картоплею та огірками на вашому городі. Було б бажання.
Бо до війни тут цілі вози і фури вирощували жителі Вінниччини на власних городах.
Але катастрофічне «радянське» століття вбило в українців чуття господаря. Слава Богу, повертається, як патріотизм та і сміливість. А талантів нашому народові та зокрема Мирославу Вересюку не позичати.
Тому знайомимо вас із його кавунами і його віршами.
***
Чому не вчить нас розуму біда?!
Нас не біда, трагедії не учать!
Кров українська ллється, як вода,
Мільйонів смерть сумління
нас не мучить!
Життя і кров минулих поколінь
До наших днів
донесли ідентичність.
І з виру битв,
страшенних потрясінь
Повстав народ,
не канувши у вічність.
Ті гори трупів, ріки крові, сліз,
Пекельні муки, нелюдські
страждання
Закарбувати мали навідріз
Про дружбу міф, братерство
і єднання.
Ми пам’ятати мали би завжди,
Що наш заклятий ворог —
московити!
Звірина суть їх, злодіянь сліди
Повинні вічно в пам’яті кровити.
Натомість, пам’ять ми не бережем!
Готові все забути, вибачати!
Історія стає тим вантажем,
Який не хочем знати і вивчати.
Історія не вчитель — наглядач,
Карає за невивчені уроки
Повторенням трагедій і невдач
За вкотре знову помилкові кроки!
***
Сліпою куля бути не могла
В приціл оптичний ворог
бачив жертву.
І хижа тінь двоглавого орла
Над Василем вже була розпростерта.
Талант! Йому аплодував Париж!
Купався він в оваціях і славі!
Та поміняв він славу і престиж
На змогу прислужитися державі.
Коли одні втікали за кордон,
А інші ухилялись від призову,
Обрав він добровольчий батальйон,
У Правий сектор йшов по серця зову.
Псевдонім «Міф» для себе він обрав,
Сценічний образ, яким жив на сцені.
Орфея він з Гераклом поєднав,
Співак і воїн, і герой, і геній.
Він став до бою з зброєю в руках,
Щоб від кацапів землю захистити.
Василь Сліпак залишиться в віках,
Про нього пам’ять буде вічно жити.
Полишив світ і це земне буття
Задля свободи, захисту країни.
Приніс у жертву він своє життя
Заради перемоги України!
Приспустимо додолу прапори,
Героїв прах волає до відплати!
І нам вони наказують згори
В руках тримати міцно автомати!
Тетяна КОНДРАТЬЄВА
