Історія унікальна і на перший погляд ней­мо­вір­­на. Бо зазвичай батьки втікають від виплат аліментів своїм дітям. Але щоб два роки рідна мати бігала від виплат аліментів своїм рідним дітям — таке на Вінниччині чи не вперше.

На думку колишнього чоловіка, вона користується тим, що її рідна сестра працює в Козятинському відділі Державної виконавчої служби і держвиконавці просто ігнорували інтереси дітей. А ще в неї на руках була довіреність, і вона мала право представляти інтереси боржниці у виконавчому провадженні. І жодних порушень правоохоронці не побачили.

Юрій Задоя, жур­­наліст та вій­сь­ковослужбовець, котрий з початку вій­ни служить у Збройних силах України, а тепер ще й сам виховує своїх двох синів, звернувся до редакції газети і розповів історію.

– З початком війни мене як офіцера запасу мобілізували на Донбас. Потім ми розминулися з колишньою дружиною на півтори години. Я їхав з Донбасу, а вона втекла і залишила дітей, замкнувши їх самих у квартирі. Поліція жодного злочину у цьому не знайшла, бо дітей вона замкнула у власній квартирі, де вони живуть з моменту народження. От якби вона їх покинула у поїзді, на базарі чи на вокзалі — інша річ…

З тих пір вона жодного разу на контакт ні зі мною, ні з дітьми не вийшла. У поліції довго не могли відкрити кримінальне провадження за несплату аліментів. Закінчилося тим, що за дорученням Генеральної прокуратури була проведена перевірка і справу таки відкрили, але вже працівники прокуратури. Більше ніж пів року вони мене мучили, постійно брехали, щоб діти не отримали жодної копійки.

Півтора року тому мою колишню дружину Надію у розшук оголосив Козятинський суд. А тепер ми готуємо позов для того, щоб позбавити її батьківських прав. У цій історії задіяні дві служби у справах дітей: Козятина та Києва. У Козятині жодних бесід з дружиною не провели, мабуть, тут відчувається вплив сестри. Бо працівники служби приходять саме тоді, коли її вдома немає, ніби навмисно, щоб її не застати.

А потім суддя з Вінниці присилає мені відписки. Якщо об’єктивно, то до своїх дітей Надія ставилася нейтрально. З самого початку, у 2006 році її рідна мама налаштовувала так: твоя рідна сім’я — це мама, тато, сестра і бабуся. Дітей по іменах не називали, тільки загально: «його діти» . Зараз моїм синам 11 і 14 років. А коли вона покинула їх, то їм було 8 та 12 років. Її так налаштувала мама, мовляв, вони тобі ніхто і ти не повинна.

Тепер бабуся і сестра вихопили в неї довіреність і бігають по всіх службах, щоб діти не отримали жодної копійки аліментів. І свого вони частково добилися. Поки це все крутилося, її сестра відписала все майно на себе, незважаючи на те, що вона держ­службовець. Причому оцінила квартиру у шість разів дешевше її реальної вартості. А заощадження, котрі вона поцупила з дому, витратила на покупку ще однієї квартири. І ще — вони дуже пишаються тим, що роблять.

Ми прожили разом 12 років і 11 місяців. Протягом цього часу Надія жодного дня не працювала. Мама сказала, що сім’ю повинен забезпечувати тільки чоловік. Жили ми всі ці роки нормально. Від дзвінка до дзвінка її мами. Це вона заводила і накручувала свою доньку, що та, зрештою, покинула своїх дітей.

А що ж зараз? Михайло та Женя зі мною, у Києві. Захоплюються автомобілями. У нас є два авто: старий «Москвич» і старий «Запорожець». Їм подобається з ними возитися. Цього літа ми разом провели чудову відпустку біля моря, в Одесі. Та все в нас чудово, соціальні служби жодних претензій до нас не мають.

А от чому вони моїй колишній дружині все спускають з рук і як можуть затягують — можу тільки здогадуватися. На всіх каналах та ЗМІ Міністерство юстиції розказує про свою боротьбу з боржниками, але чомусь про цю історію — жодного слова. Можливо, тому, що, крім сестри боржниці аліментів, є ще один родич цієї сім’ї, котрий займає керівну посаду в органах юстиції?

Від редакції. Ми намагалися зв’язатися з колишньою дружиною Юрія, але її телефон не відповідає. Утім, редакція готова вислухати іншу сторону цієї історії.

Тетяна КОНДРАТЬЄВА