Ще на початку вересня публікація «33-го» «Кому невигідне об’єднання чорнобильських організацій?» викликала широкий резонанс серед чорнобильців та ліквідаторів. Бо й справді, проблем серед тих, кого торкнулася аварія на ЧАЕС, назбиралося чимало. Але чи то комусь дуже вигідний хаос, котрий наразі панує між громадськими організаціями, чи просто інші справи важливіші, а до цих руки не доходять — важко сказати.

Майже 6000 вінничан брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Усі вони працювали як на об’єктах самої станції, так і в радіусі 30-ти кілометрів навколо неї, на забруднених територіях Київської та Житомирської областей. Понад 3000 осіб були призвані військ­коматами області. А тих, на чиєму здоров’ї відбилася аварія — понад 17 тисяч. Їхніми проблемами опікується ціла армія громадських організацій. Здавалося б, всі чорнобильці — під надійним захистом і гарним забезпеченням. Утім, чим більше організацій, тим більше проблем і бюрократичних перепон.

Василь Продан — відома особа серед вінницьких чорнобильців. Кілька років тому за його різке висловлювання голова Вінницької обласної громадської організації «Союз Чорнобиль України» Микола Бойчук подав позов до суду «за образу честі і гідності». Кілька місяців тривала судова тяганина, але суд не побачив злочину у різких висловлюваннях голови обласної організації Всеукраїнської громадської організації інвалідів Чор­нобильської катастрофи «Чорнобиль – Єдність» Василя Продана. Зате розбрат між ГО чорнобильців тільки посилився. Василь Продан піднімав тему про «липові» чорнобильські посвід­чення, допоміг виявити 150 «лже­ліквідаторів» і встиг нажити со­бі немало воро­гів.

Ще донедавна Василь Продан входив до координаційної ради, котра працювала на Вінниччині майже два роки. Нещодавно її вирішили розпустити. Чому? Щоб вже ніхто не міг контролювати діяльність громадських організацій?

– Владі дуже вигідно, щоб у нас був розбрат. Коли працювала координаційна рада, влада більше звертала увагу на наші проблеми. Але коли все розвалили, то ці питання залишилися напризволяще, — розповідає Василь Продан. — Координаційна рада чітко ставила питання, куди використовуються бюджетні кошти. Але вінницькі громадські об'єднання вирішили, що ніхто не має права втручатися у їхні фінансові справи. Тепер жодного контролю немає, хоча гроші виділяються немалі. Сумний досвід ми­нулих років вже показав, що попередні організації, які мали б опікуватися проблемами чорнобильців (наприклад, «Союз Чорнобиль», заступником голови якої я працював довгий час), насправді вирішує проблеми вузького кола осіб. Їх «прикормила» влада. Мене недолюблюють, мабуть, тому, що для себе нічого не прошу.

У Чорнобильському русі я вже з 1992 року. Я представляв Вінницю на конференції у Києві, був заступником голови об'єднання «Союз Чорнобиль».

У самому Чорнобилі я був у 1986 та 1988-90 році. У 1986 році як прапорщик хімічної служби внутрішніх військ 35 діб працював на пункті дезактивації в Іванківському районі. А потім ще два роки проходив службу в «атомному» полку. Потім вийшов на пенсію. Все це відображено у документах. Я знаходився на пунктах дезактивації разом з солдатами. Це до того, що мої опоненти стверджують, що в мене посвідчення забрали, бо, мовляв, я не був у Чорнобилі. Маю чимало нагород та відзнак.

«Союз Чорнобиль» свого часу дуже підтримувався Партією регіонів. У Києві навіть закликали чорнобильців розганяти Майдан. Це все було... Мене обурило те, що всі чорнобильські організації отримують гроші на статутну діяльність. Тільки цього року обласний бюджет виділив 50 тисяч гривень на ці потреби для однієї з громадських організацій. Не буду кривити душею, частина грошей була роздана на матеріальні допомоги чорнобильцям. На це є відповідні документи. Утім, куди поділося більше 20 тисяч гривень — знає тільки дуже вузьке коло осіб.

На Вінниччині зареєстровано більше двох десятків організацій, обласних і міських. З міського бюджету гроші отримують три організації: «Союз Чорнобиль України», «Асоціація жертв Чорнобиля» і «Ветерани Чорнобиля» (Трачук, організацій з такою назвою на Вінниччині ще є кілька).

Два роки тому була утворена координаційна рада, аби узгоджувати дії усіх громадських організацій. За цей нетривалий час, між тим, було зроблено чимало. Ми звернулися до кожного нардепа від Вінниччини з листом, щоб вони підтримали закон, котрим ліквідаторам цивільним пенсії прирівняють до ліквідаторів військових. І цей закон був прийнятий. Тепер інваліди Чорнобиля отримують до 10 тисяч гривень пенсії.

Ми відправили лист на Верховну Раду, щоб вони підтримали наш «чорнобильський диспансер» і заклали кошти на фінансування закладу.

Ми зверталися до Верховної Ради з тим, щоб була розблокована стаття про додаткову пенсію чорнобильцям за втрату здоров'я. Ці виплати були заморожені ще з 2015 року. Тепер справа зрушила з мертвої точки і вже з 1 липня мінімальні пенсії зросли.

А з 1 січня 2022 року пенсії ліквідаторам чорнобильської аварії підвищать до 16 тисяч гривень. Підвищення пенсій стосуватиметься близько 40 тисяч людей.

Тим часом виходить, що купка підприємливих чорнобильців очолюють відразу по кілька ними створених організації. Все для того, щоб гроші, котрі виділяються на статутну діяльність кожній організації, отримували тільки вони. За 4 роки Інваліди Чорнобиля і за два роки ветерани Чорнобиля з обласного бюджету забрали майже 200 тисяч гривень. Так ще й стверджують, що їхні фінансові справи не повинні ніким контролюватися.

Тетяна КОНДРАТЬЄВА

Від редакції. Ми продовжуємо дискусію щодо захисту прав чорнобильців та діяльності громадських організацій. Готові вислухати інші точки зору.