Свою сповідь вперше розповідаю читачам «33-го». Бо лише зараз розумію, що свого минулого не потрібно соромитись. Навпаки — розповідати гордо всі свої життєві похибки, аби застерегти інших не робити дурниць.
— Великі зміни у моєму житті розпочались декілька років тому, коли стало дуже популярним їздити на заробітки. Тоді багато вінничан залишали стабільні роботи і виїжджали на заробітки до сусідньої Польщі, бо чорноробочий заробляв більше, аніж тут на нормальній посаді. Вже тоді в мене була сім’я — чоловік та маленька донечка. Та, як будь-яка сильна жінка, свого чоловіка посадила собі на шию. І сама вирішувала всі питання. Була не мамою та дружиною, а керівником у своїй сім`ї. Тому чоловіка залишила із малою, а сама поїхала заробляти кошти на життя. Влаштувалась посудомийкою і раз в три місяці їздила додому. Але розуміла, що хочу більшого.
Пішла на курси та досконало вивчила польську мову. Деякий час працювала офіціанткою, а потім мене підвищили, стала адміністратором готелю. Я настільки була зайнята своїм саморозвитком, що забувала зателефонувати рідним та запитати, як у них справи. Чоловік мій спокійний та відповідальний. Точно розуміла, що дома все нормально.
Та поки була за кордоном, познайомилась із таким, як я, амбіційним молодим та красивим кар’єристом. Спочатку думала, що це буде короткий роман. Ставилась до цього, як до інтрижки за кордоном. Та все переросло у стосунки із відповідальністю.
І доля вирішила мене покарати — я завагітніла від іноземця. Півтора року не їхала в Україну, щоб не признаватись рідним про сім’ю «на стороні». А потім їздила туди і назад. Розуміла, що так тривати не може. Адже для донечки стала геть чужою, бо бачила вона мене лише по відеозв’язку. Я висилала їй гроші, та хіба ж це замінить материнську любов та опіку? Ніколи! І я це чітко розуміла…
З часом мій коханець — співмешканець геть здурів. Забороняв мені навіть із дому виходити без його дозволу. Не пускав на роботу і забороняв спілкуватись із друзями. Тоді я по-справжньому зрозуміла, що наробила. І на якого навіженого дурня я проміняла свого чоловіка. Добре, що дитина зареєстрована на мені. Я зібрала речі, частину вислала поштою, а найнеобхідніші взяла із собою.
За кілька днів втекла до України разом із 3-річною красунею. Зізналась у всьому чоловіку та своїй старшій дочці. Розказала правду. Вони були шоковані, але пробачили мені все. Після щирої сповіді ми плакали разом. Адже вони самі роками не розуміли, що зі мною робиться. Підозрювали навіть смертельну хворобу...
Звісно, декілька місяців ми всі звикали один до одного. Та з часом все стало на свої місця. Чоловік полюбив мою дитину як рідну. Допомагав із нею. Постійно говорив, що за часи розлуки усвідомив свою провину. Та й справді змінився. Я почала відчувати себе щасливою жінкою. Вже і мрії про великі гроші не залишалось. Бо добре розуміла, що не в цьому щастя...
Галина,
постійна читачка
