Не встояли дуби. Ми не змогли
Почути їхні крики безголосі.
Як я розкажу внукам, що колись
У цій алеї жила осінь?

Що часом гостювала тут зима
І засипала снігом по коліна.
Нема вже й сосон і беріз нема.
Лише бетон, асфальт, машини.

А навкруги зомбована юрба.
Такі собі сучасні «новожили».
Їм паралельно, що якийсь хробак
З’їдає все, що нам давало силу.
Анатолій Жучинський