Історія воїна Сергія Дідовича, який до останнього боронив Україну
Дідович Сергій Вікторович народився 29 червня 1995 року у селі Вовчинець Хмільницького району Вінницької області. Для своєї родини він був не просто сином чи братом — він був людиною з великим і добрим серцем.
Рідні згадують Сергія як щирого, світлого і турботливого. Він був люблячим сином, батьком, братом, онуком і найкращим дядьком для своєї маленької племінниці, яку встиг побачити і дуже любив.
У нього залишилися мама, сестра, племінниця, двоє дітей — Вікторія та Андрій, бабуся та дідусь.
Коли Україна потребувала захисту, Сергій не залишився осторонь.
19 квітня 2023 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді (військова частина А0281) на посаді стрільця — помічника гранатометника. Разом із побратимами він захищав Україну від російського агресора.
20 травня 2024 року Сергій подзвонив мамі.
Це був їхній останній дзвінок.
Його слова назавжди залишилися у серці матері:
«Мама, не хвилюйся. Вийду з позиції — наберу».
Того дня поблизу населеного пункту Невське Сватівського району Луганської області Сергій разом із двома побратимами тримав позицію.
Почався потужний мінометний обстріл. Попри небезпеку, вони до останнього боронили позицію і не відступали.
На жаль, ворогу вдалося захопити позицію.
Після того дня зв’язок із Сергієм зник.
Для родини почалися довгі місяці болісного очікування. Вони жили надією, що Сергій живий, що одного дня він подзвонить і скаже, що все добре.
Але 26 грудня 2025 року родина отримала страшну звістку —
ДНК-експертиза підтвердила загибель Сергія.
Це був біль, який неможливо передати словами.
Сергій Дідович віддав найцінніше — своє життя за Україну, за її свободу і майбутнє своїх дітей.
Сьогодні родина, друзі та небайдужі люди просять гідно вшанувати його подвиг і підтримати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно).
Наразі петиція вже зібрала 8045 підписів, але для її розгляду необхідно значно більше.
Підписати петицію можна за посиланням:
https://petition.president.gov.ua/petition/260096
Пам’ять про Сергія — це не лише біль його родини.
Це історія мужності українського воїна, який до останнього боронив свою землю.
І поки ми пам’ятаємо його ім’я — він живе у наших серцях.
