Сьогодні там 2 директори і взаємні звинувачення генералів, полковників, суддів. На кону – «золота земля» під Вінницею.

Дружину полковника Військово-Повітряних сил і колишню голову товариства дачників під Вінницею звинувачують у викраденні членських внесків та провокаціях у садовому товаристві.

– Щоб приховати злочин, вона пішла з посади та організувала зміну керівництва товариства садоводів. За неї заступився генерал-майор, який накинувся на мого батька на очах у десятків сусідів, — каже Сергій Ільченко, де-юре керівник СТ «Малинівка».

– Це «мишині бої»… А насправді йде війна за «золоту» землю під Вінницею, — впевнений генерал-майор Бралатан, якого судять за бійку з кастетом на зборах в «Малинівці».

Після публікації у попередньому номері статті «Генерал проти судді» редакція отримала багато відгуків. Наші журналісти вислухали усіх. А читачі та суд мають вирішити, де ж тут правда.

Нагадаємо, раніше до редакції звернувся генерал-майор Петро Бралатан, якого звинувачують у «бійці з кастетом» на зборах садового товариства. Він же заявив, що усі звинувачення надумані, а судова тяганина — це помста за те, що допоміг змінити керівництво товариства. І переконаний, що за усім стоїть «суддя — сірий кардинал», який також має дачу в «Малинівці».

Іншої думки Сергій Ільченко, який представився журналістам керівником товариства садоводів «Малинівка». І ось що повідомив:

– У 2016 році мене було обрано на посаду голови правління ГО ТС «Малинівка». Коли я приступив до роботи, з’ясував, що попередня голова правління Лариса Марчук брала одноразові членські внески і належним чинов не проводила ці гроші через касу. Звернувся до правоохоронних органів, і було відкрито кримінальне провадження за шахрайство. Досудове розслідування триває й досі.

Про викрадені членські внески заявляє й Олександр Флерчук.

– У 2013 році купив синові дачу у нашому садовому товаристві. На той час головою правління була Лариса Марчук. Я їй сплатив вступний внесок у розмірі 1000 грн. Вона мені видала касовий ордер зі своїм підписом та печаткою товариства. А коли у 2016 році її на посаді змінив Сергій Ільченко, була проведена ревізія і виявилося, що 1000 грн не внесено у касу товариства. Не було й наказу та рішення правління про прийняття у члени ГО ТС «Малинівка» мого сина, як того вимагає Статут. Таких ошуканих нарахували близько 30 чоловік.

– Але щоб завадити слідству і уникнути від­повідальності, групою осіб були пошкоджені двері у будинку правління товариства, зникли документація, архів. Згодом був перереєстрований і керівник. Але Господарським судом Він­ни­цької області 8 вересня 2021 року визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів 16 липня 2017 року, на яких головуючим був генерал Бралатан. А усі інші так звані збори були проведені всупереч Статуту ГО ТС «Малинівка» та ЗУ «Про об’єднання громадян», — йдеться у зверненні С. Іль­ченка та О. Флерчука. — Ось вам істинна причина цих подій — генерал Бралатан допомагав своїй подрузі Ларисі Марчук уникнути кримінальної відповідальності за шахрайство. Так він «допоміг» і мисливцям та рибалкам у сусідньому ВМГ «Петрик». Тепер ця організація фактично припинила своє існування.

– У мене 31 рік служби, бачив різне, але щоб так зухвало поводився генерал — це занадто, — каже підполковник у відставці Микола Ільченко. — Я учасник бойових дій, інвалід війни ІІІ групи. Після того як Бралатан ударив мене по голові прямо на зборах, мені стало зле, бо раніше вже мав контузію. Приїхала «швидка», і мене госпіталізували. У травмопункті лікарі повідомили поліцію. Було відкрито кримінальне провадження. У рамках досудового розслідування проведено 4 судмедекспертизи та 4 слідчих експерименти. Розслідування затягувалося, але не без участі генерала. А коли вже справу передали до суду, то Бралатан і туди не з’являвся, поки суддя не повідомила про примусовий привід.

Тут дійсно доходить до фі­зичної розправи. Чоловік Лариси Марчук наїхав мопедом мені на ногу. А про погрози зі зброєю та про підпал вже й розповідати не буду. З приводу усіх цих протиправних дій звертався в поліцію.

Лариса Марчук запевняє, що всі звинувачення на її адресу безпідставні.

– З посади пішла через сімейні обставини. На зборах висунули свої кандидатури троє людей. Ільченко-старший запропонував свого сина Сергія, бо у нього юридична освіта. Людей на зборах було небагато, і вони погодилися. Він ніде не працював, це у нього перший запис у трудовій книжці. Я одразу віддала йому ключі і печать. Ільченко опечатав двері. Не ходила туди більше і нічого не забирала. Новий керівник почав під­німати внески, запровадив штрафи великі. Багатьом це не подобалося, тому вирішили переобрати голову. Ільченки вважали, що це я хочу повернутися на посаду, і почалося протистояння. Во­ни мені погрожували: «Стріляй не у відро, а у неї». А коли чоловік мій їхав у місто на мопеді, бо машина поламалася, вони його збили з мотоцикла. Потім знову скинули мого чоловіка — на цей раз вже з велосипеда, коли він їхав на наш город. Забрали в нього телефон, бо він це хотів зафіксувати. Якби не сусіди, забили б його ногами. Чоловік 21 день лежав в госпіталі після цього.

– А яка ситуація із членськими внесками?

– Я ці кошти не присвоювала. Ми збирали гроші на дорогу. Люди, які тоді були в правлінні, усе фіксували. А щодо заяви Флерчука, то я нічого про це не знаю. Мене з цього приводу в поліцію не викликали.

Зараз у судах оспорюється головувавання Ільченка, бо неодноразово вже проводилися збори, де головою обирався Степан Мазур.

– Мене люди тричі обирали, але Ільченко звернувся до суду і суд вирішив повернути його на посаду і зобов’язав виплатити йому 25 тисяч гривень. Ну, не дивно, бо суддя живе у «Малинівці», і голова товариства обрізає дерева в його садку… Почалася довга судова боротьба, ми зверталися навіть до Верховного Суду, і там було прийняте рішення відмінити рішення попередніх судових інстанцій і спрямувати справу до Господарського суду. Тепер у нашому товаристві два голови: офіційний — встановлений через суд — і неофіційний, якого більшістю голосів обирали люди. У товариства 42 гектари землі. Більшість ділянок приватизовані, але ще до 20 ділянок були нічиї. А з приходом Іль­ченків вони вже всі мають своїх власників, — повідомив Степан Мазур, який теж вважає себе головою «Малинівки».

Генерал-майор Бралатан переконаний, що за усіма розборками в «Малинівці» стоїть земля.

– Поруч з річкою Згар у санітарній зоні товариства садоводів «Малинівка» Микола Іль­ченко зі своїм товаришем володіють декількома земельними ділянками. Уже звернувся до НАБУ перевірити законність їх отримання. Люди мають право знати, хто продав 6 га землі біля річки? Яким чином 4 га передано в оренду на 7 років і чому ця земля не використовується за призначенням? На сьогодні в Літинському районі, біля річки Згар, сотка землі коштує 4 тис. доларів, а скільки буде коштувати через 7 років? Можливо, планується зміна цільового призначення, щоб потім вигідно продати по 10 соток? Такий план дерибану мав місце і у «Петрику», де директором був тесть одного з високопосадовців Вінницької ОДА, а потім його змінив М. Ільченко. Дійсно, я з побратимами втрутився у ту ситуацію, і тепер військово-мисливське господарство передано у власність Міноборони, а не в приватні руки. Там схема не спрацювала, тому взялися за «Малинівку», — вважає Петро Бралатан.

Ми запитали про землю в Ільченків, вони стверджують, що у 2019 році 2 га землі придбали в атовця. Щодо інших ділянок — питання відкрите…

Людмила ПОЛІЩУК,
Тетяна КОНДРАТЬЄВА