Минуло вже два роки з того часу, як восьмого січня 2020 року український пасажирський літак був збитий ракетою, випущеною з ракетного комплексу російського виробництва «Тор» невдовзі після вильоту з аеропорту Імама Хомейні, що біля Тегерана.

Ця трагічна подія і досі зберігає свою таємницю про те, хто віддав команду на збиття саме українського літака і з якої причини. Хто хоч трохи розуміє, яким чином організоване авіаційне сполучення і як воно чітко регламентоване та як працюють засоби протиповітряної оборони, ніколи не повірить у випадковість цього збиття.

Цивільні повітряні судна літають по строго визначених, так званих повітряних коридорах із чітко заданими параметрами висоти. Аеродром Імама Хомейні розташований на південний захід від столиці Ірану. Літак, який злетів, рухався в повітряному коридорі, віддаляючись від Тегерана в північно-західному напрямку з набором висоти і на момент влучання ракети досяг 2400 метрів. Довжина літака Boeing-737 становить 40 метрів, а розмах крил 34 метри. Тож сплутати такий об’єкт з крилатою ракетою, яка в діаметрі всього 40 сантиметрів та довжиною 4 метри і летить на відстані всього кількох метрів від землі, огинаючи рельєф місцевості, ніяк не можливо!

Тому твердження іранських військових, що вони збили пасажирський літак, сприйнявши його за ворожий об’єкт, не витримує ніякої критики. Я переконаний, і такої ж думки більшість експертів, що вони знали і бачили, що збивають цивільний літак. Адже порядок роботи комплексу такий, що передбачає ідентифікацію цілі. Вона здійснюється через локатор, який дає повну картинку того, що діється в повітряному просторі, буквально за долі секунди визначаючи небезпечність об’єкта, швидкість і висоту. Ці всі дані виводяться на монітор оператора, і він чітко розуміє характер цілі. Тим більше, що по тому маршруту, тобто повітряному коридору, за добу пролітало кілька десятків таких об’єктів і літак віддалявся від Тегерана, а не летів у напрямку столиці. Тож він ніяк не міг бути загрозою та бути сприйнятим за крилату ракету. А оскільки відстань до літака становила 6-7 кілометрів, то військові могли і повинні були, за процедурою, за допомогою наявного на бойовій машині телевізійно-оптичного візира, який дозволяє вести оптичне спостереження з захватом цілі, навіть візуально спостерігати за бортовими аеронавігаційними вогнями лайнера весь політ з самого початку. Тому про випадковість не може бути і мови. Літак було збито по команді. Хто її віддав і в угоду кому це зроблено, можна тільки здогадуватись.

Але чому вночі 8-го січня 2020 р. о 6.14 за тегеранським часом був збитий саме цей український літак, а не ті, що злітали перед ним – це вже справді питання. Щоб це зрозуміти, потрібно згадати події, пов’язані із Зеленським, коли він несподівано щез з відпочинку в Буковелі і в повній таємниці несподівано вигулькнув 5 січня в далекому Омані. Інформація про це того ж дня з’явилася на російськомовному порталі «Страна.ua»

Журналісти програми «Схеми» проаналізували візит Зеленського до Оману і з’ясували, що очільник держави таємно зустрічався там з головою Ради безпеки Московії Миколою Патрушевим, який прибув в Оман 8-го січня близько 1-ї год. ночі. Це все і досі покрито таємницею і виглядає дуже підозріло, що дало підстави журналістам говорити про можливу зраду національних інтересів. Ввечері 8-го січня Зеленський цим же літаком, яким прилетів в Оман Патрушев, вилетів до Киева і прибув в аеропорт «Жуляни» о 2.37 ночі 9-го січня. Тобто президент прилетів до Києва майже через добу після збиття літака в Ірані – хоча його речниця анонсувала термінове повернення ще зранку 8 січня.

Як пройшла зустріч, про що домовлялися, ми дізнаємося ще не скоро. Як і те, чому було збито літак. Чи мало це на меті продемонструвати силу і можливості та вседозволеність, чи було це актом залякування, або, як полюбляють говорити московіти, «принуждением к миру», або до певних дій чи поступок, колись це відкриється.

Але, думаю, що президент  відчуває свою причетність до збиття літака і загибелі пасажирів та членів екіпажу, очевидно. Чим ще можна пояснити його Указ про присвоєння всім трьом пілотам та шести бортпровідникам звання Героя України посмертно? Шкода людей! Але який героїчний подвиг вони зробили, за що їм присвоїли це звання? По правді, дехто з них навіть зрозуміти не встиг, що сталося.

За такою ж схемою можна присвоїти звання Героя всім 26-ти пілотам та курсантам Збройних сил України, які загинули в авіакатастрофі під Чугуєвом. Вони хоч були військовими і давали присягу на захист України. А вже сержант Ярослав Журавель, який стік кров’ю, так і не дочекавшись допомоги від Головнокомандуючого, на цю нагороду справді заслуговує.

Це посмертне присвоєння Героїв України екіпажу збитого пасажирського літака ще вибудовує зв’язок між подіями дворічної давності і вкотре доводить, що це був теракт, а не випадковість. І яка роль Московії в цьому теракті, чому Іран пішов на це і як це пов’язане з президентом, колись буде таки розкрито.

Мирослав Вересюк,
член НСЖ України