Передреволюційна ситуація в Казахстані таки переросла у революцію. В Алмати та майже всіх інших містах люди масово вийшли на Майдан. І почалось протистояння з коктейлями Молотова, сутичками з поліцією та захопленням адмінспоруд.
Хоча формальним приводом для народного збурення стало збільшення вдвічі ціни на скраплений газ, насправді там протистояння з владою визрівало давно. З одного боку, люди були невдоволені тим, що Казахстан, на думку самих казахів, став приватним підприємством родини експрезидента і тепер уже експожиттєвого голови Ради нацбезпеки Назарбаєва. З іншого боку, розчаровані бездіяльністю нового президента Токаєва. Ну, і, звісно, й ті та інші вийшли проти бідності та несправедливості.
Бо, як і у всіх інших пострадянських республіках, народні слуги в Казахстані замість комуністичного авторитаризму запропонували народу олігархічно-чиновницький бандитизм. По суті, ці два умовних суспільних устрої мало чим відрізняються. І у першому, і у другому випадку доступ до матеріальних благ завдяки посадам та корупції мають лише владні клани, змішані з продажними силовиками та бандитами, що готові за кістку з барського стола вбивати на мирних акціях протесту справедливо невдоволених громадян та влаштовувати замовні жорстокі провокації.
Демократія та свобода — це пряма загроза для таких режимів. Тому так само, як в Білорусі, вони всіма засобами борються з власним народом. А спонсорує цей страшний сценарій кремлівська партія війни. Її очільник Путін вже не приховує від світу свою маніакальну ідею відродити СРСР. Навряд чи невизнаний президент Лукашенко зумів би самотужки загнати назад в стійло свій народ, який вдихнув свободи. Але російські сценаристи допомогли йому руками якихось вагнерівців і своїх моральних калік познущатися над вибором цілого народу.
І ось знову той же почерк - Казахстан. Знову підконтрольний Москві президент, наляканий народним протестом, просить Путіна про допомогу.
І миттєво Росія прийшла на захист російськомовного населення, очевидно, від казахів. А насправді, за тим самим, для чого прийшла в Білорусь: захищати імперію, персональну безпеку і астрономічні статки пожиттєвих утримувачів контрольного пакета усіх державних акцій. Корумпованих мільярдерів-президентів, які прикривають пограбування своїх країн якимось міфічним захистом інтересів народу.
Але казахський Майдан переважно відмовились розганяти місцеві правоохоронці. Певно, й вони вже стомились прислужувати олігархічним кланам при владі. І Токаєву нічого не залишалось, як покликати на допомогу Росію і дати наказ відкривати вогонь по протестувальниках на ураження. Очевидно, для цього й була вигадана легенда про іноземні банди, спровокована серія грабежів банків та напад на поліцейських з трагічними наслідками. Таким чином, як кажуть опозиційні політики, була створена формальна підстава для «законного» вторгнення в Казахстан контрольованих Росією військ ОДКБ, створеної під патронатом Росії Організації договору колективної безпеки, куди увійшли, крім РФ та Білорусі, Вірменія, Киргизстан, Казахстан і Таджикистан. Власне, всі авторитарні пострадянські режими.
Винятком можна було б вважати Вірменію, яку під час карабаського конфлікту ці війська не підтримали. Втім, можливо, Пашинян хотів таким чином помститися туркам за поразку в Нагірному Карабаху. Бо саме руками президента Вірменії, котрий нині очолює ОДКБ, оформлявся наказ на вторгнення.
А для Путіна випала чудова нагода: руками нового казахського президента поквитатися з Назарбаєвим, який останнім часом почав виходити з-під контролю імперії на користь тюркського союзу з турками, і за допомогою вдячного Токаєва повернути багатий ресурсами Казахстан під російське крило. Причому ніхто не збирався вести якісь перемовини з мітингувальниками.
У людей стріляли так само, як на Майдані в Києві. Офіційно повідомляється про майже дві сотні вбитих, більше як 600 поранених та до 6000 тисяч затриманих. Територію Казахстану вже покинуло більше п'яти тисяч громадян. Тим часом військово-транспортні літаки з російськими та білоруськими десантниками, бойовою технікою та спорядженням продовжують приземлятись в казахських аеропортах. До них долучаються таджицькі та киргизькі війська. І навряд чи комусь тепер уже вдасться їх звідти випхати.
Чому такий сценарій може готуватися і для України? Тому, що агентура впливу на нашій території не зачищена, як у Прибалтиці, ще за часів КДБ. Тому, що історичний досвід не вчить українців і їх знову можна розділяти і володарювати. Тому, що знесилена корупцією і розкраданням ресурсів країна не має економічного та військового потенціалу. Тому, що слабка і невизначена, залежна від олігархів влада відвертає від нас союзників в Європі та США. Тому, що держава вже роками існує паралельно з народом і не захищає його інтереси. Тому, що є приклад Грузії, яка колись молилась на Саакашвілі, а нині, під диктовку відомого сценариста, знищує його в тюрмі. І окреме чому — це штучна енергетична криза, якою Росія поклала нас на лопатки...
Давайте, зважуючи всі ці моменти, припустимо, що потужне стискання пружини громадянських настроїв в Україні через небачене здорожчання рівня життя, нагнітання воєнної риторики, дурнуваті змагання за булаву, постійні зашквари трьох гілок влади, публічне невдоволення церкви МП, «заворушка» біля російського посольства у Львові не такий вже й випадковий збіг обставин.
Червоні лінії Путіна міцніше обплутують Україну як сферу інтересів РФ. Про це щодня надриваються московські пропагандисти і хворі на пострадянський синдром політики, окрилені ядерним потенціалом і тепер уже блискучим бліц-крігом у Казахстані. На міжнародних шальках терезів противаг, на жаль, відчувається дисбаланс не на користь української сторони. А президент Зеленський качається у фітнес-залі... І дивує суспільство рішеннями про мобілізацію жінок, про партизанів та загони тероборони. Замість того щоб негайно повернути виведені з України ресурси з офшорів на користь обороноздатності країни.
Василь Пишний
P.S. Президент Казахстану Токаєв подякував Путіну і Лукашенку за допомогу. США та ЄС застерегли учасників конфлікту від надмірної жорстокості. Хоча самі казахи назвали дії свого президента зрадою національних інтересів, яка означає втрату суверенітету країни. Блискавична війна в Казахстані закінчилась перемогою Путіна. Токаєв по жорстокості до свого народу перевершив Лукашенка. Хто наступний у кривавому списку?
