Якась цікава у нас енергетична криза. Народ викладає останні копійки за газ, вугілля, дрова та електрику, а монополіст на цьому ринку Рінат Ахметов за рік збільшив статки на 4,5 мільярда доларів.
Раніше хоч трохи «стидалися» українські олігархи публічно показувати своє багатство, а тепер ніби змагання між собою влаштували. Вілли, палаци, пентхаузи в Лондоні та Відні, яхти, літаки… А чому б ні, все ж за рахунок лохів-українців, які мовчки віддають свої скромні заощадження за кубометри та кіловати. Одна бабуся подзвонила в редакцію і зі сльозами розповіла, що уже мусить брати з тих грошей, що збирала на смерть.
А нардепи штампують закони про нові тарифи і нову відповідальність за їх несплату. А суди знаходять старі лазівки в законах і присуджують за сім років доплачувати кожному споживачеві газу за температурний коефіцієнт в його доставці. А завтра змусять доплачувати за напрям вітру під час доставки блакитного палива. При цьому і в перших, і в других повертається язик з високих трибун заявляти, що ми соціальна держава. Але якщо ми терпимо – нас поганятимуть.
Коли народ дружний і впевнений у своїй правоті, він змушує владу дбати його інтереси. Він контролює нардепів і вимагає від силовиків нарешті розібратися з тими конвертами по 50 – 70 тисяч доларів, які дають чи не дають своїм маріонеткам – слугам народу олігархи. Невже ми, українці, не здатні захистити себе від владного хамства та свавілля? Невже ми справді думаємо, що випадково народжуються закони, які лобіюють інтереси олігархічних кланів, невже дійсно віримо, що у соціальній країні безкоштовно приймаються закони, які не захищають простий народ?
Такою ціною зменшити вартість газу, як в Казахстані, це дуже дорого і дуже боляче, тому нам потрібно знаходити компроміс між виробниками, державою та народом. Мета цього компромісу очевидна: справедливий перерозподіл енергоресурсів. Звісно, не так, як пропонував Шариков із «Собачого серця»: все відібрати і поділити, а зниження соціальної напруги за рахунок вгамування апетиту вітчизняних Назарбаєвих. Це має бути щоденний відкритий діалог з реальними розрахунками собівартості. Без зарплат по 4 мільйони в місяць і інших дуже сумнівних затрат. З участю на рівних правах громадянського суспільства.
Ми чомусь подумали, що вже вичистили Авгієві конюшні – коридори влади. Ні, в них ще повно гною. Де наші мітли і лопати?
Анатолій Пертаченко
