У листопаді наша газета писала про покинутого у Вінницькій лікарні хлопчика. Біологічна мама його народила, але через важкі життєві обставини та пережитий стрес покинула немовля. Це була шоста її дитина, старші — усі в різних сім’ях виховуються. І для новонародженого малюка жінка просила знайти гарну сім’ю. Але хлопчик довгий час був на реабілітації у медзакладі.
А коли про відмовника написав «33-й», до редакції звернулася сім’я волонтерів з Погребища, які виявили бажання допомогти цій дитині. Вони не тільки знайшли цього хлопчика, але й його біологічну маму. Похрестили малюка і вже як родичі прийняли жінку з немовлям у свою сім’ю.
Мати вирішила влаштуватися на роботу, а у цей час догляд за маленьким Серафимчиком довірила хрещеним батькам — Олені та Василю.
— З тих пір як ми привезли дитину, він дуже змінився. Не тільки набрав у вазі, наїв щічки, але й почав стрімко розвиватися. Нам як бальзам на душу, коли наш Серафимчик на всю хату агукає або регоче. Він став дуже веселим і комунікабельним, бо як тільки привезли з лікарні — поводився, наче полохливе пташенятко. А тепер гарно грається, любить, щоб йому співали, з ним на руках танцювали. Так ніжками перебирає, що здається — от-от і сам побіжить! — радіє успіхам похресника мама Олена.
— Він для усієї нашої родини став найдорожчим у світі. Навіть дідусі і бабусі прикипіли до нього, хоча раніше батько боявся, що не зможе полюбити чужу дитину. Але Серафимчик тепер наш, і ні у кого навіть думки не виникає іншої. Дідусь, як приходить, співає онуку гімн морського флоту, бо він моряк, і готовий гопака станцювати, аби лише Серафимчика потішити. Навіть не уявляємо свого життя без цієї дитини, ми все зробимо, щоб він ріс любимим, радісним і щасливим.
Олена і Василь розуміють, що їхнього похресника могла чекати й інша доля. Після реабілітації у медзакладі його перевели б у будинок дитини. Тому вирішили у Новорічні та Різдвяні святки від імені Серафима допомогти маленьким вихованцям інтернату. Батько Василь напакував повну машину гостинцями — овочі, крупи, макарони, цукор — і повіз у Вінницький будинок дитини.
— Чужих дітей не буває. Тому вже давно з чоловіком готувалися всиновити дитину. Пройшли спеціальне навчання і вже чотири роки стоїмо у черзі. А коли в газеті прочитали про Серафимчика, зрозуміли, що це дарунок Небес! Безмежно шкода тих малят, які залишаються без любові найрідніших. Бо саме в люблячій сім’ї дитина гармонійно розвивається, як наш Серафимчик, — впевнена Олена Таркани.
Щоправда, не всі у Погребищі підтримують рішення Олени і Василя. Навіть звинувачують їх, що незаконно забрали дитину...
— До нас тепер пильна увага. Хтось навіть тюрмою погрожує... Запитують про біологічну маму Серафимчика. Дивуються, як можна виховувати чужу дитину... А скільки у нас матерів змушені були виїхати на заробітки за кордон, залишивши дітей на бабусю чи тітку, чи навіть на сусідів?! Часто буває, що такі діти залишаються самі в хаті... Де тоді ці доброзичливці?.. Тому ми намагаємося не звертати увагу на усякі плітки, а просто любимо і піклуємося про нашого Серафимчика, бо ми, як хрещені, перш за все, перед Богом несемо за нього відповідальність, — заявляють у родині.
Людмила ПОЛІЩУК
