Я боялась втратити кар’єру, мовчала. А мій чоловік не розумів, чому я плачу кожної ночі… Зізнаюсь, але в той пе­ріод мені довелось навіть пити таблетки проти зачаття.

Я втратила здоров’я — постійно була на нервах і дуже мало спала. І тривало так майже півтора року. Закінчив весь цей «дурдом» мій чоловік.

Але саме він через власні зв’язки влаштував мене в айті-корпорацію помічником директора. Контора працювала у багатьох країнах. У кожному місті було регіональне представництво. От і директор тут був місцевий. Один із колишніх чиновників. Якимось чином викупив «долю» фірми і сидить тепер у кріслі директора. А позиціонує себе людиною, котра працює на майбутнє нашої країни…

Зізнаюсь, була дуже щасливою, коли взяли на роботу. Відчула в собі нові сили і справжній потяг до життя, який «заснув» ще на початку другого декрету… Щодня у новій спідниці, на каблучках та з сумочкою йшла в офіс. Коли закінчились два місяці випробувального терміну, директор запросив до себе. Приготував каву, закрив двері та опустив жалюзі. Потім «випалює»: «Ну що, готова? Готова продовжувати кар’єру в нашій корпорації? У твоєму випадку це найкращий варіант. Та і можливості такої більше не буде…» Я розгублено сказала, що готова... І вже за декілька хвилин зрозуміла, що сиджу на його колінах, блуза майже знята, а спідниця піднята догори… Навіть і слова не встигла сказати, як все почалось.

А після заявив, що мене прийнято на роботу. Навіть зарплату підняв. За ці привілеї я мусила щодня 30 хвилин проводити в його кабінеті в різних позах. Та ще й на вихідні їздила у «відрядження» з ним на турбази під місто.

Мені це не подобалось, бо кохала я тільки свого чоловіка. Так хотіла йому довести, що зможу реалізувати себе на роботі. Страшно було сказати, що стала заручницею інтимних фантазій свого боса. Приходила додому, приховувала свій біль до ночі, а коли чоловік засинав, йшла у ванну або в дитячу і плакала мало не до ранку. Потім знову готувала сніданок, збиралась на роботу, а там вже все «по накатаній».

Так тривало до тих пір, поки мій чоловік не вирішив з’ясувати, що загнало мене у жахливий стан. Розпитав про все колег. А потім почав допитувати мене. Не витримала і у всьому зізналась. Вже думала, що наш шлюб розпадеться, бо чоловіка дома не було майже тиждень... Та він повернувся і сказав, що все мені прощає заради наших дітей. Тільки єдина умова: щоб я негайно звільнилась з роботи та назавжди забула за кар’єру… Звісно, погодилась.

Після всього пережитого я навіть боялась думати про роботу. Навпаки, почала ходити в спортзал, вивчати нові кулінарні рецепти та займатись своєю сім’єю. І зараз щодня дякую долі за те, що мені так пощастило з чоловіком.

А ось чи довго залишатимусь домогосподаркою — поживемо, побачимо.

Софія Копач