Як відомо, від коронавірусу він втратив рік тому дружину, медсестру Тетяну.

І ось знову випробування.

– Важкий день, у важкий час. Чотири повітряні тривоги, коли ти ходиш по палатах і виводиш жінок і дітей у сховища, зберігаєш посмішку, хоча у очах сльози.. Не можна плакати, на тебе дивляться всі – і пацієнти, і персонал. Ти для них приклад… А сльози течуть, тому що діти твої в погрібі, де немає зв’язку, і над ними летять ворожі ракети і літаки…тому що ти вже стільки втратив, що не можеш втратити себе…тому що ти для когось остання надія і опора. Не плач! Тебе чекають троє вагітних у пологах. Всі немісцеві, з інших міст, охоплених війною…налякані, в стресі, зі сльозами. Ти посміхаєшся, заспокоюєш, постійно говориш з ними. Кожна народжена дитинка, додає тобі відчуття щастя, віри у майбутнє. Україна є і буде, ти примножуєш її багатство, її громадян. Все буде добре, буде мир, згинуть наші вороженьки… у тебе щасливі очі? Так! Тому що сім’я написала: у нас все добре! Ми молимось за тебе!

Ти лягаєш і зразу дзвінок: Лікарю, рятуйте!!!! Ми їдемо з далеку, у нас війна, у нас пологи…Чи приймете Ви нас???

Так. І знову біжу на приймальне…Все буде Україна!!!