Робити вареники – і молитися.
Плести сітки – і молитися.
Всоте телефонувати рідним і друзям – і молитися.
Спускатися в підвали – і молитися.
Тулитися до несучих стін – і молитися.
Спати в одязі – і молитися.
Читати погані новини – і молитися.
Читати добрі новини – і молитися.
Сміятися над воєнними жартами – і молитися.
Плакати від болю за загиблими –  і молитися.
Бути дисциплінованим – і молитися.
Дякувати за світанок – і молитися.
Стягувати продукти й ліки для біженців – і молитися.
Бо молитися – це ставати сильними.
Ставати невразливими.
Ставати супергероями.

Війна зжирає життя, спокій, мирні справи. Тому не треба дарувати їй ще наш розпач. Не діждеться.

Тож мити голову, вдягати чистий одяг, чаювати ввечері, прибирати оселю, не забувати їсти, чухати за вухами домашніх улюбленців, обіймати людей, не дратуватися на дурниці, дивитися в небо – і молитися.

Н. Свойкіна