На одинадцяту добу війни
Я знову вчуся бачити і чути.
Яке прощення? Цей оскал страшний
Ніколи вже не зможемо забути,

Ні злість, що цю орду веде.
…І тих, хто мав щасливо жити.
Життя затихло, але сніг іде
І присипає вирви і убитих.

На одинадцяту добу війни
До знаних термінів-характеристик
Допишу вздовж згорілої стіни:
“Закрите небо, а не просто чисте!”

Врізаюсь поглядом в розбиту Z- колону.
Ні співчуття, ні прощення, ні болю.
А тільки ненависть і побажання скону
Всій нечисті на українськім полі.

P.S.

Орді новітній не молись,
Бо всіх роздушить поодинці.
І не згадає, що колись
Були на світі українці.

Анатолій Жучинський