Війна? Серйозно? Це про нас сьогодні?
Хіба гадала, що просити миру в Бога
Буду, як бабця, я у свої роки?…
“Ти так змарніла!” – дзеркало сказало,
Я ненароком в нього зазирнула…
Черговий раз я бігла до підвалу,
Й сама від себе, раптом, відсахнулась…
Лиш кілька днів, а ніби кілька років…
Ми всі змінились… Ми усі інакші…
В нас кожна мить – то історичні кроки.
Ми всі ЄДИНІ стали проти РАШІ.
Ми віримо в Христа, Аллаха, Будду,
Святкуємо і Хануку, і Пасху,
Хтось вірить в допомогу ляльки Вуду,
А хтось йде в бій без сумніву і страху…
Війна у 21-му столітті!!!
З убивствами дітей, жінок, старих,
Із забороненими бомбами у світі,
Із вибухами хат сільських малих…
Під гул сирен народжуються діти,
Під свист ракет втрачаються життя.
Ми хочемо сміятись і радіти…
Та сили є лише на каяття…
На каяття й водночас на прокльони!
І, щоб Європу вберегти від краху,
Ми, українці, відвойовуєм кордони
І розвертаєм усіх рускіх на#й!
Дожилися, довчилися, дійшли…
До точки неповернення, до краю…
Ми на своїй землі, ми – не раби
Раби ніколи не підуть до раю!
В нас тече кров князів великих Руських
І генетичний код козацьких військ,
Ми не здамося, вам, оце вже дзуськи!
Для поминальних свіч готуйте віск!
Ми діти ненависного Бандери!
І наша мати – щедра Україна)
Запхайте в дупу ваші іскандери!
Не станемо ніколи на коліна!
Стираєте з землі міста і села
А ми відродимо, і на страшних руїнах
Вистоїть вкотре, незалежна і весела,
Благословенна Богом УКРАЇНА!
Ми постаріли… І змарніли трохи…

Ірина Курінна, березень 2022