Знову схиляємо голови у скорботі. Сьогодні Вінниця проводила у вічність двох відданих синів Батьківщини – Михайла Ходирєва та Ігоря Вакулу. Чин поховання воїнів відбувся на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Михайло Ходирєв свідомо обрав шлях захисника України на початку повномасштабного російського вторгнення. Був стрільцем, відстоював суверенітет та незалежність держави у лавах 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Свій останній бій воїн прийняв 14 травня 2024 року поблизу міста Красногорівка Покровського району Донецької області. Йому назавжди залишився 51 рік.
Народився Михайло Ходирєв 1 вересня 1972 року у Літині. В сім’ї мав троє братів, з якими зростав у Вінниці. Після закінчення загальноосвітньої школи №27 у Тяжилові, вивчився у професійно-технічному училищі на газоелектрозварювальника. За цією спеціальністю певний час працював у КП «Вінницька транспортна компанія», пізніше – виконував приватні замовлення. Мріяв відкрити власну справу. Виростив сина та донечку, став гарним батьком і для сина своєї другої дружини, дочекався трьох онуків.
«На роботі Михайло був надійним працівником, здатним гарантувати високий результат, вдома – чуйним і люблячим чоловіком, який понад усе цінував сім’ю та дітей, – розповідає дружина полеглого воїна Юлія. – Він мав гарне почуття гумору, вмів дружити та завжди першим відгукувався на прохання про допомогу. Не змінила його і війна. Саме таким відповідальним і готовим завжди підставити плече допомоги запам’ятали Михайла і побратими».
Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Ігор Вакула долучився до Збройних Сил України торік влітку. Виконував військові завдання у складі 92-го окремого батальйону підтримки, де зарекомендував себе як дисциплінований, відповідальний і мужній воїн. Його життя обірвалося 3 квітня у бою біля селища Межова Синельниківського району Дніпропетровської області. Оборонцю було 52 роки.
Ігор народився у Вінниці 7 червня 1973 року. Зі слів рідних, він з дитинства вирізнявся неймовірною добротою, чесністю та порядністю. Був найкращим другом для старшого брата, порадником і підтримкою для молодшої сестри. По закінченні загальноосвітньої школи №4, Ігор опанував радіотехнічну спеціальність. Свого часу працював на підприємстві «Маяк» і хімзаводі.
«Він мав справді велике серце та золоті руки. Особливе місце в його житті завжди посідала родина. Ігор був надійною опорою для батьків, дбав про них і допомагав у всьому. Після смерті нашого татка Ігор всі свої сили та турботу віддавав матері. Робив усе, щоб вона не залишалася наодинці зі своїм болем і почувалася захищеною, – розповідає сестра полеглого воїна Олена. – Водночас його власна душа боліла за Україну. Ігор не ховався від мобілізації та не шукав підстав для відстрочки. Коли Батьківщина покликала, він без вагань зібрався та пішов наближати нашу перемогу…»
Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!
