Лишаюся. Нема куди втікати,
Покинути не можу Батьківщину.
Моє коріння тут і рідна хата,
Попереду й позаду Україна.
Лишаюся. Це тут моя колиска,
Куди не глянь – усе до болю рідне,
Купали тут колись мене в любистку
І вчили перше слово говорити.
Лишаюся… свідомо й несвідомо
І дякую за кожен свій початок.
Бере печаль. Душа кричить з утоми,
Та хтось же має віру не втрачати.
Лишаюся, так вирішено, й крапка,
Щоб стати острівцем, маленьким тилом,
Сталити справжню волю і характер,
Бо так, напевне, долею судилось.
Іду вперед, хоч допікають сльози
І хочеться весни і супокóю,
Та, попри все, кажу цілком серйозно:
Лишаюся, країно, із тобою.

Ірина Федорчук, вінничанка
13.03.2022 р.