Повідомив речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат:

-За виявлення потенційної повітряної загрози в Україні відповідають радіолокаційні підрозділи Повітряних сил ЗСУ.

Вони фіксують усі повітряні цілі як в Україні, так і далеко за її межами. Але зараз це робити непросто, бо найперший удар 24 лютого окупанти завдали саме по радіолокаційних підрозділах.

Звичайно, їх відновили, але тепер ми частково бачимо їхні цілі, а частково ні. Тому ми також користуємося інформацією з інших джерел.

Між моментом фіксації літака/ракети та запуском сирени минають лічені хвилини, а може навіть менше хвилини.

Фактично, це один телефонний дзвінок по спецзв’язку. Після чого сирену в потрібних регіонах вмикає місцева влада.

Сигнал тривоги говорить про те, що на певний регіон або насувається ворожа авіація, що може скинути бомби чи ракети, або на нього вже випущена ракета.

– Скільки є часу, щоб сховатися?

-Якщо ракета летить з акваторії Чорного моря на Київ зі швидкістю 800 км/год, то кияни мають більше години часу, щоб сховатися. Якщо вона летить з території Білорусі, наприклад, за 300 кілометрів від української столиці, то часу значно менше – десь 20 хвилин.

Це за умови, якщо вона долітає до цілі й її не збиває українське ППО.

– Як визначаються міста, де потрібно вмикати сирени?

-Повітряні сили фіксують маршрут слідування ракети – приблизно її курс з точки А в точку Б, і припускають, що в процесі вона може змінювати свій курс праворуч, ліворуч чи взагалі пропадати з радарів.

Наприклад, так було з ракетами, які летіли на Вінницю – вона йшла по Дністру, а в Могилеві-Подільському різко звернула праворуч на саму Вінницю.

Тому, якщо ракета летить з акваторії Чорного моря на Вінницю, тривога спершу оголошується в Одесі, за нею включається Миколаїв, Умань, Тульчин, Немирів та Вінниця. За Вінницею може бути Житомир і Луцьк.

У всіх цих містах, а може навіть і ліворуч, і праворуч від них вмикається повітряна тривога – бо невідомо, куди та ціль впаде. І так поетапно ця система оповіщення діє по всій території країни, щоб люди принаймні встигли сховатися в укриття.

-Чи всі ракети розпізнають Повітряні сили?

-Ні. Росіяни намагаються максимально приховати рух своїх повітряних об’єктів.

Наприклад, вони з Криму, з кораблів у Чорному морі, запустили калібри, які летіли в русло Дністра. А Дністер – це найнижчий рівень над землею. Антена стоїть високо, нижче антени, припустимо, не видно.

– Чому сирена інколи не вмикається?

-Тут є лише два варіанти відповіді: або ПС таки не бачили загрози, або технічна система сповіщення дала збій.

– А можливо виявити всі загрози з неба?

-Літаки ще десь можна побачити нашими засобами – розвідки, супутниковими, іншими механізмами. А от відрив ракети від них простежити фактично неможливо. А вони запускають цих ракет 10 – 20.

Але звичайні люди можуть побачити ракету і навіть зняти її на свій телефон, бо вона летить дуже низько та ще й огинає рельєф місцевості. Це дозволяє їй залишатись непоміченою для ПС і не збитою ППО.

-Скільки відсотків ворожих ракет збиває українська ППО?

– Приблизно 10%. Водночас Україна збиває крилаті ракети навіть ракетою з винищувача.

Більшість повітряних тривог сповіщають нас саме про приліт ворожих літаків.

Ховатись треба в будь-якому випадку, краще перечекати, відійти від військового об’єкта, якщо ви десь поруч.

РФ зазнають колосальних втрат. Так, незабаром матимемо “ювілей” – 100 збитих літаків (всього на початок війни вони зібрали 450), а по вертольотах вже досягли цієї цифри (всього було 250). Наша ударна авіація і артилерія вдало відпрацьовує по них засобами ППО, знищено під пів сотні одиниць, дещо вдається захопити.