Матері України – неньки, матусі! Посивілі від жахіть війни і ще зовсім молоді й налякані Мадонни при надії та з немовлятами у підвалах! Мої посестри, які змогли з дітьми втекти від бомбардувань і ті, хто зараз міцно стискає сина чи доньку, щоб захисти від вибухової хвилі.

Я, як і мільйони жінок України та за її межами, проживаю кожну секунду цієї війни разом з вами… Кожною клітиною свого тіла, яке також дало життя чотирьом діткам.

Я боюся разом з вами, щоб забрати частинку вашого страху.

Я тікаю разом з вами від чергового вибуху і віддаю свою силу, щоб ви втримали у цьому пеклі своє чадо на руках.

Я розділяю вашу тривогу, коли ви їдете в нікуди, щоб вберегти життя дитини. Не засуджую жодну, яка закордоном шукає захисту і хоч якоїсь безпеки. І ви себе не судіть, бо ви не зрадниці! Ви мами, для якої життя дитини – найвища цінність!

Я страждаю і спопеляю своє серце за кожною вашою дитиною, яку жорстоко вбили рашисти… Я обіцяю помститися, як мама за горе такої ж української мами… Я до кінця днів своїх буду переповідати матерям росії, як їхні сини і чоловіки вбивали ні в чому невинних дітей України. У деталях! Як ранили в голівку, як відірвало ручку і ніжку, як маленьке тільце запливало кров’ю і як чоловіки медики ридали, коли не могли запустити малюсеньке сердечко… Нехай росіянки відчують хоча б соту долі цієї болі…

Я знаю точно, що після цієї триклятої війни для мене не залишиться жодної чужої дитини. Осиротілі синочки і донечки вже стали моїми рідними! Зніму останнє з себе, щоб дитятко, мама якого вже на небі, було одіте, взуте, нагодоване і відчувало себе в безпеці у своїй Україні!

Тому ти, рідненька, там на хмаринках будь спокійна! Тут на землі завжди будуть жінки, які подбають за твоє потомство! Бо твій син чи донька – це золотий генофонд нашої Батьківщини! А твоє кривава рана – це кривава рана усієї держави… За кожну твою сльозинку, за твій останній подих у розквіті сил, коли ти так потрібна була свої дітям, чоловікові і стареньким батькам, ворог відповість в стокрад важче… Не будуть вони знати спокою ні на землі, ні на небі…

А матерям Героям трьохкратне “Слава!”. Виносити під серцем, вигодувати грудьми, недосипати, виховати, а потім відправити на війну – це подвиг, який оспівуватимуть усі покоління Українців! Нехай кожен син повернеться додому!

А хто поліг на полі бою – золотими літерами буде вписаний в славетну історію книги пам’яті… На їх прикладі мужності і героїчної звитяги будуть зростати юні козаки і козачки!

Ми вистоїмо! Ми виборимо Україну для наших дітей! Бо ми матері України! А не кацапські самки, які ще нарожают…

Згадай свій рід

Чому прийшов ти любий брате,
Не з хлібом-сіллю, з мечем,
Кого прийшов ти визволяти,
У кого серце так пече??

Невже погас твій голос крові,
Бабуся спільна в нас була.
Ти виріс в дружбі і любові,
Яка тебе спинить могла.

Згадай село,родину нашу,
Пахучий наш вишневий сад
Г як корів гнали на пашу,
Усе спалив снарядів град.

В тобі тече кров з України,
Згадай свій рід і схаменися,
Вмовляй сусіда-побратима,
Сходи у Церкву помолися.

За вдів,сиріт, чорну хустину,
Страшний вантаж під кодом 200.
За сльози, що рікою линуть,
І за пожари в кожнім місті.

Іще не вмерла Україна,
Ще підніметься з попелища
як завжди,буде Єдина,
Бо з нами, сам Господь Всевишній.

Антоніна Пойда-Поліщук.

Людмила Поліщук