Мені сьогодні снилась Україна
В пошарпаній та рваній вишиванці.
Ледь-ледь промовила: “Нарешті вільна…
Від болю, що завдали нам поганці…”
Вдивиляюсь в неї. Молода. Та чорна…
Від жаху, від страждань та від знущання.
Уся в крові… А на обличчі – горе.
І усмішка слабка. Немов остання.
В її сумних очах – лише руїни
Від міст, які жили. Які співали…
А вишиванка жінки-України
В дірках від бомб, які в міста влучали…
“Перепочину, – каже. – й до роботи.
Ще стільки нам всього відбудувати!”
І, не ховаючи свою скорботу
Та біль, так поспішає працювати.
Вона взяла нитки в побиті руки
І почала латати свої шати.
Заплела косу попри сильні муки,
І “Ще не вмерла” почала співати.
І вже немає згореної жінки,
А вишиванка, хоч в латках, та інша.
Звідкіль взялися сили в Українки?
І як вона так раптом стала вища?
В вінок зв’язала лиш блакитні й жовті,
І квіти заплела нові, яскраві…
“Непереможна! Ворогів заклятих
Здолали мої Діти золотаві!”
Розправила свої тендітні плечі,
Підвелась гордо. І пішла в дорогу.
І стало раптом чутно сміх малечі,
Немов ніколи й не було тривоги…
Відбудували всі міста і села,
І воїни вернулися додому.
І стала Україна знов весела,
Й почала в Світі жити по-новому…
…Прокинулась… А за вікном – “Тривога!”…
І син шепоче: “Мамо, я боюся…”
А всі думки і молитви – до Бога.
За нас, за Україну помолюся…
Мені вночі приснилась Україна…
І вірю я, що сон той був пророчий
Вона розквітне. Зацвіте калина
Засяють ще від щастя Її очі!!!
Вінничанка Світлана Спіранська
27.03.2022 р.
