Звідки її вивезли у 1943 році.

Київська ікона святого Миколи (Мокрого) — найдавніша відома чудотворна ікона святого Миколая, перша чудотворна ікона Русі, найшанованіша святиня Софії Київської. До 1943 року зберігалася на хорах собору, в іконостасі Миколаївського вівтаря, праворуч від царських врат, як храмовий образ.
В давнину на Русі особливою популярністю користувалося «Чудо про немовля в Києві», що датується дослідниками часом не пізніше 1091 року.

«Чудо…» розповідає про подружжя, яке вирушило на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і Гліба на день їх пам’яті. Поверталися вони до Києва по Дніпру в човні. В дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля. У відчаї батьки дитини звернулись до св. Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою «…лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.
Вона датована 10 століттям і вважається візантійською за походженням.

Восени 1943 року, напередодні вступу до Києва радянських військ, ікону було вивезено до Варшави єпископом Переяславським Мстиславом (Скрипником). Там він передав її архиєпископові Палладію (Відибіді-Руденку), який переправив святиню до Америки.

За давньою традицією щочетверга після літургії перед чудотворною іконою відправлявся молебень із акафістом св. Миколаю.

Андрій Власенко