Я багато про війни читаю

І здається, що це лише твір,

Мирно, тихо живеш і не знаєш,

Що рашист скаженіє, як звір.

Мені зовсім не віриться досі,

Що війна розстріляла весну,

Простий хлопець із Вінниці довго

В військоматі просивсь на війну.

Маріуполь розбитий, в руїнах,

Схилив голову у темноті,

Він би радий зустріти гостинно

Та часи тепер зовсім не ті.

Чорні ворони чхають бомбами,

Викидають смертельний вантаж,

Все палає, горить. О Боже мій!

Крик сирени. Колотить мандраж.

Я без страху стріляю у ворога,

Мотлошитиму крила “орлам”,

І хребет розломаю здорово,

Щоб не зміг вже нашкодити нам.

Ти – убивця і кат, не людина,

В тебе жалості дійсно нема,

Гвалтівник, мародер і скотина,

Тобі світить довічна тюрма.

Я в країні живу волошковій,

Цвіт калини п’янить у гаю,

Не віддам тебе, земле, нікому,

Берегтиму, як матір свою.

Зупинися, постій, вражий сину,

Не сій смерть, де буяє життя,

Схаменись, не вбивай Україну,

Не стріляй у невинне дитя..

Перемога за нами, я знаю,

Бо ми Воїни Світла, Добра,

З нами Бог, з нами Правда витає,

Бог для нас Незалежність обрав.

Світлана Березюк, вінничанка 18.04.22.