Писався у ніби мирний час, але коли у нас в Україні був мирний час? “В рідну землю вростаймо,
Кров її пам’ятаймо. Поки ми ще родина… Поки ми ще не тіні…””

ПОКИ МИ ЩЕ НЕ ТІНІ
Предків забуті тіні
Ходять по Україні.
У поминальні дні,
Втомлені і сумні,
Входять у кожну хату –
Хочуть у нас спитати,
Чом же вони забуті?
Як же їм далі бути?
Ходять помежи нами,
Тихі, марні, голодні,
Просять попід церквами
Писанку Великодню.
Кожну забуту душу
Давня образа душить:
Як же рости народу
Та й без коріння роду?
Наше ж оте коріння –
Предків забутих тіні…
Слухайте, добрі люди,
Чом же вони забуті?
Чуйте, хіба ж це трудно?
Тут, в чорноземнім грудді
Їхні забуті кості
Жертвами холокостів,
Війн і голодоморів,
Переворотів, терорів…
Де ж хоч хрести-могили?
Тільки небесні крила
Вічні і невмирущі…
Предків забуті душі
Входять у сни дитячі.
Чом ти, маленьке, плачеш?
Сльози твої невинні
За усю Україну…
Люди мої заснулі,
Подоляки, гуцули,
З Харкова чи Волині,
Всіх країв України,
Запоріжжя, Полтави,
З усієї держави,
В рідну землю вростаймо,
Кров її пам’ятаймо.
Поки ми ще родина…
Поки ми ще не тіні…

(2008)
Тетяна Яковенко, м. Вінниця