Вони возили військовим волонтерську допомогу
25-річний Богдан Романюк, 37-річний Ігор Килимник та 53-річний Ігор Саранчук були водіями вантажівок «Рошен», які перевозили гумдопомогу для ЗСУ. У момент авіаудару вони чекали на завантаження фур на території частини. Двоє загинули на місці, їхній колега Ігор Саранчук помер в реанімації. За життя та здоров’я ще одного водія-вінничанина зараз борються лікарі.
Ось що про добровольців-водіїв розповіли рідні загиблого Богдана Романюка.
— Богдан – водій-далекобійник з 19 років. Вчився на слюсаря, але обрав кермо. Він з батьком працював на фурах. Коли почалася війна, пішли в тероборону Стрижавської громади.
Але згодом з роботи запропонували йти добровольцями, перевозити вантаж для ЗСУ. Тато з сином одразу погодилися. Працювали на одній машині, тому вирішили, що спочатку поїде батько, 3 березня він сів на маршрут до Львова. Там його сконтактували із заступником командира, який і давав вказівки, що і куди далі розвозити. Розвозили гуманітарну допомогу — продукти, шоломи, бронежилети по військових частинах України, — розповідає вдова Лілія. — 20 березня Богдан замінив тата за кермом. Майже місяць працював. Були всякі нюанси у дорозі. Напередодні трагедії у нього вийшли з ладу гальма, він ледь доїхав до Львова. 16 квітня поїхав на СТО. Там змінили масло, колодки — зробили все, що потрібно, аби машина була на ходу. А потім він повернувся на територію військової частини, де очікував своєї черги на завантаження.
В останній розмові по телефону Богдан розповів, що був у місті, що полагодив машину, і коли тато сяде за кермо, буде у безпеці…
— Поговорили, і він ліг спати в кабіні. Бо далекобійникам важливо хоча б 4 години подрімати, щоб потім у дорозі бути уважним. Напевно, він навіть не чув сирени… Хлопці, які були там, кажуть, що перша ракета влучила прямо в його вантажівку. Пошматоване тіло викинуло на вулицю… За 3 хвилини прилетіло 4 ракети. Військові встигли сховатися у бомбосховище, але не всі… Троє загиблих і серед вінницьких водіїв, вони чекали на завантаження у частині. Тіло нашого Богдана та 37-річного Ігоря Килимника не можна було ідентифікувати. Батько поїхав за сином у Львів, але не забрав, бо не впізнав… Як мінімум три тижні буде тривати експертиза на ДНК, тоді лише зможемо поховати нашого Богдана, — згорьовані рідні.
Від важкого поранення у реанімації Львівської лікарні помер ще один водій із Вінниці — Ігор Саранчук.
– 23 квітня колеги з роботи повідомили, що зупинилося серце Ігоря Володимировича. Він отримав важкі осколкові поранення, не сумісні з життям. Йому робили операцію, ніби навіть успішно все пройшло, але він так і не прийшов у свідомість… Шкода, що мало водіїв прийшли з ним попрощатися у Вінниці. Адже Ігор, Богдан, Ігор Килимник погодилися працювати на благо ЗСУ добровольцями. Могли відмовитися і повернутися й далі розвозити солодощі у безпечні міста. Але вони пішли на ризик, розуміючи, що військові частини мало не щодня обстрілюються ворогами. І загинули вони у військовій частині, а не десь на ци-вільному об’єкті… Вони зробили свій вклад для українських Збройних сил, для перемоги… І цей вклад — їхнє життя… — плачуть рідні Богдана Романюка. І просять редакцію «33-го» розповісти про подвиг їхніх рідних, щоб знали усі.
Людмила ПОЛІЩУК
Від редакції: висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих водіїв-добровольців.
